За гранню - Анна Несторова

Впертий звір все ж не відступав.

— Йдемо, — скомандував дух. — Магія тут тобі не допоможе.

Ох, як ледь не залаявся Наяр, коли йому знову довелось лізти по горло у воду, дивуючись: чому глибина не стає більшою. Міцно тримав в руках ножика, котрий вручила Морвен й наближався до довгоочікуваних квіток.

Три червоні водяні лілеї виднілись серед інших, латаття, що не квітнуло. Десь осторонь він побачив зграйку білих лілей, але часу на роздивляння не було. Від магії можна задихнутись — настільки сильна концентрація, що підійшовши туди — ледь не втратив свідомість. Втім, глянув на Морвен. Дух стояв на дерев’яному містку, а біля неї — лисиця. Дві пари очей пильно спостерігали за Наяром.

— Тільки одна спроба, — мовила дівчинка, — їх так всього три залишилось, квітнуть раз на сто років.

Слова звучали тривожною музикою, змушуючи серце колотитись в грудях від нестерпного хвилювання. Нитки в повітрі застигли, коли він торкнувся ніжних пелюсток, а потім й зовсім занурився, бачучи перед собою тільки каламуть й ледь видимі стовбури водяних квіток. Довго часу пройшло, поки маг декілька разів випливав, щоб набрати повітря в легені, а потім, коли нащупав місце, про котре Волькан всі вуха проговорив, все ж пустив в ход лезо.

«Будь ласка, — благав й Творця, й саму водяну траву, — хай піддасться».

Нічого не відбулось, коли він виліз з води, тремтячи. Рослина в руках, залишилось тільки зберегти її. Вижити. Пройти чергові випробування.

Морвен опинилась поруч.

— Все ж ти не такий слабак, котрим іноді здаєшся, — розсудливо мовив дух, — не кожен зможе зірвати червону лілею. Не кожен…

Грім у небі наче підтвердив слова. Різко запахло дощем й з неба полились перші малюсенькі каплі, змушуючи Наяра сумніватись: чи не прокляв його хтось. Стихія води була однією з неулюблених, важко працювалось з нитками її, а ще, одного разу він ледь не втопився в лісовому струмку.

Перші ростки радості, що Хаврен все ж виживе — окрилили.