За гранню - Анна Несторова

— Ланверія, — почав батько насупившись, — тьма, некроманти… Грань. Розмова таємна, тому зараз створю бар’єр, щоб ніхто не підслухав.

Хаврен відчула рідну магію, дещо відмінну від її, але тепло, як наповняло стіни кімнати — приємне. Від різкого руху двері вкотре розчахнулись.

— А-ну йди сюди! — почувся чоловічий голос. — А-ну!

Дівчинка з ножицями в руках, швидко обігнула ліжко дер Нарат та чкурнула під перину, тільки видно її. Лисиця проскрипівши щось на своєму тваринному, сховалась під диван, де Наяр сидів. Каур зі Стефаном переглянулись. Всього за декілька митей до кімнати ввійшов розлючений служитель Творця. Старий, трішки згорблений. Побачивши королівську рать, він зупинився, як вкопаний. Сива борода його у плачевному стані: пошматована місцями, відстрижена невмілими руками.

— Стільки років її ростив, — проскрипів служитель з відчаєм у голосі, — вибачте, Ваші Величності, — старий все ж зігнувся у поклоні.

Каур кивнув, Стефан все ж повернувся до постраждалого. Наяр мовчав, зиркав на перину Хаврен, то собі під ноги.

— Йшов собі по коридору, на мене тут щось плиг з ножицями в руках, хваць-хваць й частини бороди немає, а ще якась собака руда за ногу вкусила! — жалібно проскрипів голос, служитель зітхнув. — Напевно дверима помилився…

Загальне зціпеніння, обірвав другий рик: несамовитий, сповнений люті, не встигла Хаврен й слова вставити.

— Вашу ж мандрагору!

Знайомий до болю, до тремтіння від роботи у теплицях голос Волькана. По уявних пунктах роздратування — найвищий рівень. Подивилась під перину — пустотливий смішок у відповідь. Здогадка у чиї пустощі втрапив наставник стовідсоткова.

Каур зі Стефаном переглянулись. Наяр щось прохрипів незрозуміле. Через мить лютий Волькан ввірвався до кімнат… Лисим. Навіть щетина й та на обличчі відсутня.

— Хто це зробив? — верещав лікар й трясся від злості. — Хто?

Ще тільки не вистачало білої піни з рота, щоб передати його розлючення іншим. Хаврен сунула долоню під перину й схопила духа, щоб Моврен не втекла, якщо надумає.

Старий Пугач не зважав на вінценосців. Поглянув на служителя. Той, своєю чергою, торкнувся бороди, хмикнув, вочевидь зрозумів — ще легко обійшлось.

— Ну я напевно піду, там послушники архів переписують, — сказав служитель й поклонився.

— Частіше заходьте, Ваша Еміненціє, — кинув йому у спину Стефан, на що отримав здавлений, хрипкий звук горла.

Каур відвернувся, стримуючи позив сміху.

Волькан погладив себе по лисині, провів вбивчим поглядом всіх, хто знаходився в покоях Хаврен.

— Знайду я ті рученята… Ох як знайду! — мовив перед тим як вклонився.

Як тільки двері зачинились, чоловіки попадали зі сміху. Хаврен посміхалась, відкинувши перину. Лисиця чкурнула з-під ніг Каура й опинилась поряд з Морвен.

— То я ще чорнила не знайшла, — шмигнула носом дівчинка, червоніючи, — намалювала б йому як зайці б’ються в лісі.

Й тут маленькі оченятка помітили чорнильницю на столі неподалік. Травниця тримала малу, не даючи змоги вирватись.

— Ти кого з собою приволік? — прохрипіла графиня до Наяра, — від замку й тільки руїни лишаться такими темпами.