Американські боги - Ніл Гейман

Доктор Ден Джонсон надавав мені медичні поради, коли я їх потребував, виловлював у тексті англіцизми (хоч усі інші теж із цим допомагали), давав відповіді на мої найхимерніші запитання і одного липневого дня навіть покатав мене над північним Вісконсином на маленькому літачку. На додачу до того, що моя неперевершена асистентка Лоррейн Ґарланд стала посередницею з усім світом і не давала моєму життю зупинитись, поки я писав, вона ще й методично перевіряла кількість населення маленьких американських містечок. Одному Богу відомо, як їй це вдалося. До речі, вона грає у групі, яка називається Flash Girls. Вона буде дуже рада, якщо ви купите їхній новий альбом Play Each Morning, Wild Queen. Teppi Пратчетт допоміг мені розплутати один сюжетний вузол у потязі до Ґетеборга. Ерік Едельман відповідав на всі мої запитання, що стосувались дипломатії. Анна Саншайн Айзон відкрила для мене цілу купу всього про японські концентраційні табори на західному узбережжі. Але цій інформації доведеться зачекати на іншу книжку, бо вона не пасувала до цієї. Я вкрав найкращу фразу для діалогу в епілозі у Джина Вульфа, і я йому дуже вдячний. Сержантка Кеті Ертц радо відповідала на всі, навіть найдурнуватіші, запитання щодо поліцейських процедур, а заступник шерифа Маршалл Малтгауф дозволив мені провести день із ним на службі. Піт Кларк добродушно і з гумором відповів на мої до смішного особисті запитання. Дейл Робертсон став гідрологом-консультантом для цієї книги. Я вдячний доктору Джиму Міллеру за його коментарі про людей, про мову і про рибу. Також дякую за лінгвістичну допомогу Марґрет Родас. Джеймі Єн Свісс переконався, що магія з монетками була справді магічною на вигляд. Усі помилки в цій книзі належать мені, а не їм.

Багато добрих людей перечитали рукопис і запропонували мені важливі правки, підказки, інформацію, а ще підбадьорювали мене. Я особливо вдячний Коліну Ґрінланду і Сюзанні Кларк, Джону Кларку і Семьюелю Делані. Також хочу подякувати панові Сова Повертається (у нього направду найкрутіше в світі ім’я), Айселін Росйо Івінсен, Пітеру Страубу, Джонатану Керролу, Келлі Бікмен, Діанні Ґраф, Ленні Генрі, Піту Еткінсу, Крісу Івену, Теллеру, Келлі Лінк, Барб Гіллі, Віллу Шеттерлі, Конні Заступіл, Ранцу Гослі, Даяні Шульц, Стіву Брусту, Келлі Сью ДеКоннік, Роз Кевеней, Єну Мак-Давеллу, Карен Бергер, Венді Джапет, Тер’є Нордбергу, Ґвенді Бонд, Терезі Літтлтон, Лу Ароніка, Гу Бендеру, Марку Асквізу, Алану Муру (який ще й щедро поділився зі мною «Книгою Литвинова») і справжньому Джо Сандерсу. Дякую Ребецці Вілсон, і особливе спасибі Стейсі Вайсс за її ідеї. Діана Вайн Джонс попередила мене про те, що це за книга і які загрози вона несе, тільки-но прочитавши першу чернетку. І поки що вона щодо всього має рацію.

Я б хотів, аби професор Френк Мак-Коннелл все ще був із нами. Мені здається, що йому б сподобалась ця книга.

Коли я закінчив першу чернетку, то зрозумів, що ціла купа інших людей зачіпали теми, про які я писав ще до того, як я до них дістався: зокрема, мій улюблений немодний автор Джеймс Бренч Кабелл, пізній Роджер Желязни, і, звісно, неповторний Харлан Еллісон. Його збірка «Історії птахи смерті» вкарбувалася в мою свідомість ще коли я був у тому віці, в якому книга може назавжди змінити людину.

Я ніколи не бачив особливого сенсу в тому, щоб описувати для нащадків усю ту музику, яку слухаєш, поки пишеш книгу, а поки я писав цю історію, я прослухав цілу купу музики. І все ж мушу зізнатись, що без Dream Cafe Ґреґа Брауна і 69 Love songs від Magnetic Field це була б зовсім інша книжка, тому мої найщиріші подяки Ґреґу і Стефін. Почуваюсь також зобов’язаним повідомити, що ви можете послухати музику з Дому-на-Скелі, зокрема мелодії Мікадо і Найбільшої каруселі світу на касеті чи на диску. Вони не схожі, хоча і точно не кращі за все інше, що ви могли б чути. Напишіть за адресою The House on the Rock, Spring Green, WI53588 USA, чи зателефонуйте 1-608-935-3639.

Мої агенти, Мерілл Хайфец у Writers House, Джон Левін і Ерін Каллі ла Чапелл в САА, були неоціненною дискусійною групою і моїми стовпами мудрості.

Всі ті, кому я щось обіцяв, коли закінчу писати книгу, були просто несказанно терплячими. Хочу подякувати чудовим людям із Warner Bros, pictures (зокрема Кевіну Мак-Корміку і Лоренцо ді Бонавентурі), у Village Road Show, у Sunbow і в Miramax, і Шеллі Бонд, якій довелось давати раду з різним.

Двоє людей, без яких не сталося б нічого. Дженніфер Герші з HarperCollins у США і Дуг Янґ в Hodder Headline у Британії. Мені щастить на добрих редакторок, а ці двоє — найкращі з тих, кого я знав. Вже не кажучи про те, що вони — найтерплячіші, найнепретензійніші і, як виявилось, коли дедлайни пролітали повз нас, ніби сухе листя на вітрі, в найкращому значенні, найстоїчніші.

Білл Мессі вклинився під кінець і надав книзі своє гостре редакторське око. Келлі Нотарас допомогла книжці гідно і блискуче вийти в друк.

Під кінець хочу подякувати моїй сім’ї, Мері, Майку і Медді, найтерплячішим з усіх. Вони любили мене і давали собі раду з довгими періодами, коли я вирушав на пошуки Америки, яка, як виявилось, весь час була в Америці.

Ніл Ґейман

коло Кінсейла, графство Корк,

15 січня 2001 року

Додаток

Я нетерпляче чекав, як описуватиму зустріч Тіні з Ісусом, весь час, поки працював над книгою. Врешті, як же писати про Америку, не згадуючи Ісуса? Він — наріжний камінь у фундаменті цієї країни.

Але коли я написав сцену їхньої першої зустрічі у п’ятнадцятому розділі, вона мені не сподобалась. Було відчуття, ніби я приступився до чогось, що не можна побіжно згадати і рухатися собі далі. Це було щось занадто значне.

Тому я видалив написане.

Я майже наважився все ж вставити цей шматок, коли формував розширену версію книги. Власне, я його вставив, але потім знову вирізав і подав тут. Тож можете прочитати цю сцену. Я просто не певен, що це невід’ємна частина «Американських богів».

Можливо, варто сприймати її як апокриф.

Одного дня Тінь повернеться до Америки.

І там на нього чекатимуть прецікаві зустрічі...

Навколо роїлися люди — чи то у нього в голові, чи в реальності. Декого з них він, здавалося, знав, інші були чужими.