Третя крапля магії - Лариса Лешкевич
– Мох дуже отруйний, я намагаюся вловити енергію отрути…
– Я зголодніла, – зітхнула Айна.
Вона сказала це просто так, щоб зробити собі ще гірше. Може, повна безнадійність підкаже якийсь вихід?
– Випий води! – відповів Теумар рівним голосом.
Нині не до слабкостей! Якщо знову доведеться ночувати в цих скелях, тоді він спробує добути їжу.
– Пройдемо цим бічним коридором вглиб скелі, – сказав Теумар, напружено вдивляючись у темряву попереду.
– А як заблукаємо? – тихо спитала Айна.
– Доведеться ризикнути. Вогонь у нас є... Я запропонував би тобі залишитися зовні, але не думаю, що нам варто розділятися...
– Я також так не думаю! – погодилася Айна з важким зітханням.
Теумар пустив попереду невеликий потік мерехтливого полум'я, і вони рушили вузьким кам'яним проходом, який то невловимо піднімався вгору, то круто йшов униз.
Усілякі відчуття під землею губилися і визначити, скільки минуло часу було майже неможливо. Айне здавалося, що вони йдуть уже дуже довго. Праворуч вона чула легкий шелестячий звук, ніби щось рухалося разом з ним по той бік кам'яної стіни.
– Ймовірно, це луна від наших кроків… – невпевнено припустив Теумар.
– Або хтось за нами стежить! – прошепотіла Айна.
Вогник блідо освітлював шорсткі камені, в темряву яких Теумар вдивлявся до болю в очах, але стіни були порожні, безмовні.
Нарешті вони дійшли до круглої печери зі склепінчастою невисокою стелею.
