Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
— І що ти їй сказав?
— Сказав, що залишив її сестру милуватися художніми скарбами палацу на самоті та що вона, можливо, трохи запізниться до обіду. Час спливав, Найда нервувалась дедалі сильніше й змусила мене пообіцяти, що вирушу на пошуки сестри, якщо та не прибуде. Я не хотів розповідати, що сталося насправді, бо не бажав встрявати у подробиці походження Корал.
— Це зрозуміло, — сказала Віалла. — О, Господи!
Я почекав, але вона більше нічого не говорила. Мовчав і я.
Нарешті вона промовила:
— Я нічого не знала про останні походеньки Короля в Беґмі, тому мені важко відразу оцінити значення цього одкровення. Чи Корал не сказала тобі, як скоро вона збирається повернутись? І, до речі, сподіваюся, ти забезпечив її певними засобами повернення?
— Я дав їй свій Козир, — відповів я, — проте Корал не спробувала зв’язатися зі мною. Хоча у мене склалося враження, наче вона не мала наміру мандрувати дуже довго.
— Це може бути серйозно, — підсумувала Віалла, — з багатьох причин. А якої ти думки про Найду?
— Вона здається цілком нормальною, — відповів я. — До того ж, схоже, я їй подобаюся.
Віалла на хвильку поринула в невеселі думки, а тоді мовила:
— Якщо це дійде до Оркуза, він може вирішити, що ми утримуємо її як заручницю, аби впливати на його поведінку в будь-яких майбутніх перемовинах з приводу Кашфи.
— Ваша правда. Я про це й не подумав.
— Так він і вважатиме. Люди схильні створювати у своїй уяві такі підозри, коли мають справи з нами. Отже, нам треба виграти трохи часу і спробувати повернути її, перш ніж Оркуз почне нас підозрювати.
— Я зрозумів, — сказав я.
— Найімовірніше, він незабаром пошле по неї, а може, вже й посилав, аби дізнатися, чому Корал не була на обіді. Якщо його вдасться заспокоїти на цю мить, ти матимеш попереду всеньку ніч, аби спробувати її розшукати.
— Як це зробити?
— Чарівник у нас ти. Знайди змогу. А поки що... ти сказав, що Найда тобі симпатизує?
— Навіть дуже.
— От і добре. На мою думку, найкраще було б спробувати залучити її у спільниці. Звісно, я покладаюся на твій такт і прошу тебе зробити це так, аби не образити почуття дівчини...
— Звичайно... — почав я.
— ...а надто через те, що вона тільки-но одужала після важкої хвороби, — вела далі Віалла. — Нам зараз тільки не вистачає спровокувати серцевий напад у другої доньки.
— Хвороба? — перепитав я. — Вона про це нічого не казала.
— Думаю, їй важко про таке згадувати. Найда ще донедавна була близька до смерті, а тоді раптом одужала й наполягла супроводжувати батька в його поїздці до нас. То він розповів мені про це.
— За обідом вона почувалася наче чудово, — сказав я розгублено.
— От і роби все, щоби вона й надалі так почувалась. Я хотіла б, аби ти пішов до неї, розповів їй, що сталося, найдипломатичнішим чином, і попросив Найду прикрити відсутність її сестри, поки ти розшукуватимеш Корал. Звісно, є ризик, що Найда не повірить твоїм словам і вирушить просто до Оркуза. Може, тобі застосувати якесь заклинання, аби цьому завадити? Але я не бачу іншого виходу. Виправ мене, якщо я помиляюся.
— Ви не помиляєтеся, — сказав я.
— Тоді пропоную тобі зайнятися цим негайно... і повідомляти мені про всі проблеми та про всі нові факти в будь-який час, удень чи вночі.
— Уже йду, — запевнив.
Я вийшов з кімнати енергійною ходою, але, прокрокувавши трохи, зупинився. Усвідомив, що знаю тільки приблизно, в якій частині палацу розмістили делегацію з Беґми, а яку з кімнат відвели Найді — й гадки не маю. Мені не хотілося вертатися та розпитувати Віаллу, бо це б показало, що я вчинив дурницю, не довідавшись про таке під час обіду.
Майже десять хвилин довелося розшукувати когось із обслуги, спроможного надати мені необхідну інформацію — і пришелепувату посмішку на додачу, а тоді підтюпцем просуватись у вказаному напрямку, доки я опинився перед дверима Найди.
Пригладив рукою волосся, струсив із камзола можливі порошинки, почистив носаки чобіт об холоші штанів, глибоко вдихнув, зобразив посмішку, видихнув і постукав.
За кілька секунд двері відчинилися. На порозі стояла Найда. Посміхнувшись мені у відповідь, зробила крок убік.
— Прошу, заходь...
— Думав, мені відчинить покоївка, — сказав я, заходячи. — Ти мене здивувала.
— Оскільки я чекала на тебе, то відпустила її спати раніше.
Найда переодяглася. Тепер на ній був сірий комбінезон з чорним паском. На ногах мала чорні кімнатні черевички. З обличчя прибрала майже всю косметику. Волосся зачесала назад і підхопила чорною стрічкою. Жестом показала мені на канапу, але сідати я не поспішав.
Легенько стиснувши її плече, подивився їй в очі. Вона подалася до мене.
— Як почуваєшся? — запитав я.
— З’ясуй, — відповіла стиха.
Я не міг дозволити собі навіть зітхнути. Обов’язок кликав. Обнявши її за плечі, притягнув іще ближче й поцілував. Утримавши цю позу кілька секунд, відхилився назад, знову посміхнувся й зауважив:
— Як на мене, з тобою все просто чудово. Послухай, маю тобі дещо розповісти...
— Присядьмо? — перервала вона, беручи мене за руку й прямуючи до канапи.
Віалла наказала мені бути дипломатичним, тому пішов слідом.
Не гаючи часу, Найда відновила наші обійми, додавши до них певні новації. Чорт забирай! А я змушений терміново вмовити її покрити відсутність Корал! Якщо вона піде мені назустріч, я охоче покрив би її, але пізніше. Можна в будь-якій цікавій позі, на яку здатні беґмійки... Ще кілька хвилин — і з мого боку буде дуже недипломатично заводити розмову про її сестру. Видно, нині такий нещасливий день, коли все трапляється невчасно.
— Поки ми не надто захопились іншою справою, — вимовив я, — хотів би попросити тебе про одну послугу...
— Проси все, що захочеш.
— Гадаю, з поверненням твоєї сестри буде певна затримка, — пояснив я, — а мені дуже не хотілося б турбувати твого батька. Ти, бува, не знаєш, чи він
