Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Люк усміхнувся і сказав:

— Тоді маю покластися на своє везіння. — Він подивився на Джуліана. — А тепер, якщо ви годні подати своїм людям звістку й наказати не атакувати, можемо розпочинати. Далтові хлопці теж не полізуть у бійку.

Джуліан подивився вслід одному з факелоносців Далта, який вирушив до своїх лав. Тоді обернувся в бік своїх вояків і подав кілька сигналів руками. Незабаром з укриття вибіг вояк і побіг до нас.

— Люку, — сказав я. — Це божевілля. Перемогти можеш тільки єдиним чином: узяти собі за секунданта Бенедикта, а потім зламати ногу.

— Мерлю, — відказав той, — проїхали. Це стосується лише Далта і мене. Згода?

— Маю в’язочку порівняно свіжих заклинань, — не вгавав я. — Можна зробити так: ви почнете вовтузитись, а я слушної миті вшкварю його одним з них. Виглядатиме так, наче це зробив ти.

— Ні! — відрубав Люк. — Це, направду, справа честі. Тож ти не маєш втручатися.

— Гаразд, — сказав я, — як хочеш.

— До того ж ніхто не загине, — пояснив він. — Ніхто з нас не збирається помирати просто зараз, тому ми це обумовили окремо. Кожен із нас надто потрібний іншому живим. Ми битимемося без зброї. Все вирішиться між нами двома.

— А в чому полягає угода? — запитав Джуліан.

— Якщо Далт натовче мені дупу, — відповів Люк, — я стану його бранцем. Він відведе свою банду, а я піду разом з ними.

— Люку, ти з’їхав з глузду, — сказав я.

Джуліан поглянув на мене і сказав:

— Продовжуй.

— Якщо перемога буде за мною, він мій полонений, — вів Люк далі. — Тоді я заберу Далта зі собою до Амбера чи куди забажаю, а його військо відведуть Далтові офіцери.

— Єдиний спосіб гарантувати виконання цієї угоди, — висловився Джуліан, — переконати їх, що в іншому разі вони будуть знищені.

— Безперечно, — погодився Люк. — Саме тому я сказав Далту, що Бенедикт чекає на фланзі на сигнал, аби накотитися на його хлопців. Гадаю, це одна з причин, що змусила його погодитися на цю нашу дуель.

— Розумно, — зауважив Джуліан. — Амбер у будь-якому разі виграє. А що ти сподіваєшся отримати цим для себе, Рінальдо?

Посміхнувшись, Люк сказав:

— Поміркуй над цим, дядьку...

— Ти ще хитріший, ніж я підозрював, племінничку, — констатував Джуліан. — Посунься трохи праворуч, будь ласка.

— Навіщо?

— Аби він мене не бачив, навіщо ж іще. Мені треба сповістити Бенедикта, що тут відбувається.

Люк пересунувся, а Джуліан добув з кишені свою колоду і взявся відшукувати потрібний Козир. Тим часом гонець від нашого війська дістався нас і стояв, чекаючи наказу. Джуліан заховав усі карти, крім однієї, і розпочав контакт. Поспілкувавшись із Бенедиктом хвилину чи дві, обернувся до гінця, переговорив з ним, відіслав його назад, а сам одразу ж поновив контакт через Козир. Закінчивши говорити та слухати, він не повернув цей Козир до решти карт, що вже лежали в його внутрішній кишені, а непомітно приховав у себе в руці. Я зрозумів, що вони з Бенедиктом не перериватимуть контакту, доки справу не буде завершено, аби Бенедикт миттєво довідався, коли і як він має діяти.

Люк розстібнув плащ, який я йому позичив, скинув його та віддав мені.

— Потримай, поки не закінчу, — попросив він.

— Давай, — я прийняв плащ із його рук. — Щасти тобі.

Він посміхнувся куточком губ і повернувся до мене спиною. Далт уже виходив на середину прямокутника.

Люк також рушив йому назустріч. Коли відстань між ними скоротилася до кількох кроків, вони обидва зупинились, обличчям один до одного. Далт щось промовив, але слів я не розібрав; так само не розчув, що відповів Люк.

Потім вони приготувалися. Люк став у боксерську стійку, а Далт підняв руки для борцівського захвату. Люк атакував першим. Можливо, це був лише удаваний випад; у будь-якому разі його кулак не вцілив ув обличчя Далта. Той легко уникнув удару й відступив на крок. Люк не відпускав його і швидко двічі влучив йому по корпусу. Ще один удар Люка в голову Далт знову заблокував, і Люк закружляв навколо нього, намагаючись дістати супротивника джебом. Далт двічі спробував піймати Люка на захват, але щоразу наривався на потужні удари. Після другого з них із губи в нього заюшила кров. Кинувшись на Люка втретє, він спромігся повалити того, а от сісти на нього не зумів, бо Люк примудрився вивернутися та відкотитися. Підхопившись, він спробував ногою заїхати Далту по правій нирці, але той ухопив його за гомілку й завалив на спину. Падаючи, Люк вільною ногою копнув його в коліно, але Далт не відпускав ступню, викручуючи її. З перекошеним обличчям Люк нахилився вперед й примудрився обома руками спіймати Далта за правий зап’ясток, вивільнивши свою ногу з лапищ здорованя.

Тоді, склавшись удвічі, кинувся уперед, не випускаючи зап’ясток Далта. Скочивши на ноги, він пірнув під Далтову правицю, крутнувся й швиргонув того писком об землю. Заламуючи Далтові руку, утримуючи її правою рукою, лівою ухопив того за волосся. Відтягував голову Далта назад, як я зрозумів, для того, аби стукнути нею кілька разів об землю, але я вже бачив, що йому це не вдасться.

Далт напружився, і рука його стала потроху розпрямлятися, попри замок Люка. Люк спробував кілька разів тицьнути Далта носом у сніг, але марно. Стало зрозуміло, що варто Далтові вивільнити хоча б одну руку, — і Люку доведеться непереливки, а утримати його правицю він не міг. Далт був збіса дужий. Зрозумівши це, Люк усією вагою навалився на спину Далтові, відштовхнувся й скочив на ноги. На жаль, діяв недостатньо спритно, бо Далт змахнув вивільненою рукою та вхопив його за литку лівої ноги. Люк оступився, а Далт був уже на ногах і смикнув супротивника вбік. Той упав горілиць, наче підкошений. І коли Далт цього разу напосів на Люка, він не зміг відкотитися, спромігся лише вигнутися.

Далт накинувся на нього зі шаленою силою, ухилившись від коліна, яке Люк викинув уперед, сподіваючись, що Далт наткнеться на нього пахом. А от сам не встиг вивільнити руки і захиститися від удару зліва в щелепу. Люк, відлетівши убік, розпластався крижем. А тоді його рука