Бенкет круків - Джордж Мартін
Фортеця не змінилася.
— Стіни голі,— зауважив Джеймі, коли мейстер вів його через галерею.
— Лорд Лансель сподівається колись завісити їх гобеленами,— мовив Отомор.— Сценами побожними й добродійними.
«Побожними й добродійними». Джеймі ледве стримав сміх. І в перший приїзд стіни теж були голі. Тиріон звернув тоді увагу на темні прямокутники, які лишилися там, де колись висіли гобелени. Самі гобелени сер Реймун прибрав, а от сліди від них не встиг. Тиріон пізніше в одного зі слуг Дарі за жменю срібних оленів отримав ключ до підвалу, де сховані були ці гобелени. І показав їх Джеймі, підсвітивши свічкою і широко посміхаючись: то були ткані портрети всі Таргарієнських королів — від першого Ейгона до другого Ейніса. «Якщо Роберту розповім, може, він мене зробить лордом Дарі»,— пирхав карлик.
Мейстер Отомор провів Джеймі на верхній поверх фортеці.
— Маю надію, вам тут буде зручно, мілорде. Тут є вбиральня, якщо потрібно. Вікно виходить на богопраліс. Спальня через комірку слуги з'єднується зі спальнею її милості.
— То це були покої лорда Дарі.
— Так, мілорде.
— Кузен занадто добрий до мене. Я не збирався виганяти його зі спальні.
— Лорд Лансель спить у септі.
«Спить з Матір'ю і Дівою, маючи з того боку дверей теплу жінку?» Джеймі не знав, реготати йому чи плакати. «Може, молиться за те, щоб затверднув прутень». На Королівському Причалі пліткували, що через рани він позбувся чоловічої сили. «Здоровий глузд міг би йому підказати бодай спробувати». Кузен не зможе гарантовано володіти новими землями, поки дружина, наполовину Дарі, не народить йому сина. Джеймі вже пошкодував, що піддався миттєвому пориву й завітав сюди. Подякувавши Отомору, він нагадав йому про купіль і звелів Пеку провести мейстра до дверей.
З останнього візиту панські покої змінилися, і не на краще. Де колись були пишні мирські килими, тепер лежали тільки старі затхлі циновки, а нові меблі збиті були дуже грубо. Ліжко Реймуна Дарі, на якому вмістилося б і шестеро людей, мало брунатні оксамитові завіси й дубові стійки, різьблені виноградними лозами; у Ланселя тепер тут лежав горбкуватий солом'яник, причому під самим вікном, де перше сонячне проміння одразу збудить сонька. Старе ліжко, швидше за все, чи то спалили, чи то порубали, чи то вкрали, та все одно...
Коли принесли купіль, Малий Лу допоміг Джеймі стягнути чоботи та зняти золоту руку. Пек з Гаретом натягали води, а Пія принесла чистий одяг до вечері. Обтрушуючи камзол, дівчина сором'язливо поглядала на Джеймі. А він не міг відвести погляду від крутого стегна й обрисів грудей під брунатною домотканою сукнею. Пригадалися слова, які Пія шепотіла йому в Гаренхолі тої ночі, коли Кайберн підіслав її до Джеймі в ліжко. «Іноді з чоловіками я заплющую очі й уявляю,— сказала вона,— що це на мені лежите ви».
Він зрадів, що в глибокій купелі не видно буде його збудження. Опускаючись у паруючу воду, він пригадував іншу купіль — оту купіль з Брієнною. Його ще мучила тоді лихоманка і втрата крові, й від гарячої води так паморочилось у голові, що він наговорив зайвого. Але цього разу ніяких виправдань немає. «Не забувай про свою обітницю. Та й Пія більше пасує для Тиріонового ліжка, ніж для твого».
— Принеси мені мило й жорстку щітку,— мовив Джеймі до Пека.— Піє, можеш іти.
— Ага, м'лорде. Дякую, м'лорде.
Говорячи, вона прикривала долонею рота, щоб затулити вибиті зуби.
— Хочеш її? — запитав Джеймі в Пека, коли вона пішла.
Зброєносець почервонів, як буряк.
— Якщо вона згодна, переспи з нею. Вона тебе навчить кількох трюків, які тобі шлюбної ночі придадуться, це точно, і навряд чи від неї можна очікувати байстрюка.
Пія ноги розкидала перед половиною батькового війська й жодного разу не завагітніла: швидше за все, дівчина безплідна.
— Але, якщо спатимеш з нею, стався до неї лагідно.
— Лагідно, мілорде? А як... як мені...
— Гарними словами. Ніжними дотиками. Тобі з нею не одружуватися, та коли ти з нею в ліжку, обходься з нею, як з нареченою.
Хлопець кивнув.
— Мілорде, я... а куди мені її повести? Тут і місця нема, щоб... щоб...
— ...щоб побути на самоті? — Джеймі вишкірився.— Ми йдемо на вечерю на кілька годин. Солома трохи горбкувата, але має підійти.
— Постіль його милості лорда? — вибалушив очі Пек.
— Якщо Пія добре знає свою справу, ти сам скоро почуватимешся справжнім лордом.
«І до того ж комусь треба скористатися тим жалюгідним матрацом бодай раз».
Виходячи до вечері, Джеймі Ланістер одягнув червоний оксамитовий камзол зі злототканими прорізами й золотий ланцюжок, всіяний чорними діамантами. Причепив і свою золоту руку, натерту до ясного блиску. Тут вбиратися в біле було геть недоречно. До своїх обов'язків він візьметься у Річкорині, а сюди його привела справа значно гірша.
Велика зала Дарі тільки так називалася. Від стіни до стіни тулилися довгі двоногі столи, а бантини під стріхою почорніли від диму. Джеймі всадовили на помості, праворуч від порожнього Ланселевого крісла.
— Кузен не приєднається до нас на вечері? — поцікавився він, сідаючи.
— Мілорд постить,— мовила леді Амері — Ланселева дружина.— Він журиться через смерть бідолашного верховного септона.
Була вона довгонога, пишногруда, рослява, років вісімнадцятьох — на перший погляд, здорова дівчина, от тільки вузьке обличчя з маленьким підборіддям нагадало Джеймі його покійного неоплаканого кузена Клеоса, який завжди трішки змахував на ласицю.
«Постить? Та він дурніший, ніж я підозрював». Кузен мав би перейматися, як йому зробити своїй удовичці маленького нащадка з ласячим личком, а не морити себе голодом. Цікаво, що сказав би сер Кеван про нове синове захоплення. Може, саме тому дядько так раптово й поїхав геть?
Над тарілкою бобового супу з шинкою леді Амері розповіла Джеймі, що її першого чоловіка убив сер Грегор Кліган, коли Фреї воювали ще на боці Роба Старка.
— Я ж благала його не їхати, але Пейт мій був такий хоробрий — він запевняв, що тільки йому до снаги покінчити з тим чудовиськом. Хотів уславити своє ім'я.
«Всі ми хочемо».
— Зброєносцем я пообіцяв собі, що саме я покінчу з Усміхненим Лицарем.
— З Усміхненим Лицарем? — розгубилася вона.— А хто це?
«Гора-на-коні з мого дитинства. Майже такий самий здоровенний і
