💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Бенкет круків - Джордж Мартін

Бенкет круків - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Бенкет круків - Джордж Мартін
class="p1">— Книгогризе,— гукнув він,— чого таке квасне обличчя? Даремно ви побоювалися. Перемога за нами, і трофеї теж!

Лорд Родрик скривив губи.

— Ти про ці скелі? Всі чотири разом узяті менші за Гарло. Завоювали ми собі трохи каміння, дерев і дрібничок, а дім Тайрелів тепер наш ворог.

— Ружі? — зареготав Ньют.— Що зробить ружа проти підводного кракена? Ми відібрали в них щити й розтовкли їх. І хто їх тепер захищатиме?

— Небосад,— озвався Книгогриз.— Дуже скоро проти нас об'єднається вся потуга Розлогів, і тоді ти, боюся, дізнаєшся, що деякі ружі мають сталеві колючки.

Драм кивнув, тримаючи долоню на руків'ї свого Пурпурового Проливня.

— Меч у лорда Тарлі — Серцезгуб — з валірійської криці, а Тарлі завжди в авангарді лорда Тайрела.

Віктаріон спалахнув.

— Хай тільки з'явиться. Відберу в нього меча, як ваш пращур відібрав Пурпурового Проливня. Хай приходять усі, хай приводять і Ланістерів. На землі, може, лев і найлютіший звір, але на морі царює кракен.

Він половину зубів віддав би за нагоду схрестити топори з Царевбивцею чи Лицарем Квітів. У таких битвах від почувається на своєму місці. Царевбивця проклятий в очах богів і людей, а от воїн шанований і поважаний.

— Можете не боятися, лорде-капітане,— мовив Книгогриз,— вони з'являться обов'язково. І його світлість тільки цього й чекає. Бо навіщо тоді наказувати пропустити всіх Г'юетових круків?

— Ви забагато читаєте й замало воюєте,— сказав Ньют.— Кров у вас на молоко перетворилася.

Та Книгогриз вдав, що не чує.

Коли Віктаріон увійшов у залу, там вирував бенкет. Столи були заповнені залізнородними, які пили, галасували й штовхалися, хвалилися, скількох людей повбивали, які звитяги здійснили, яких трофеїв набрали. Дехто вже й на себе награбоване начепив. Ліворукий Лукас Код і Квелон Гамбл позривали зі стін гобелени й накинули замість плащів. Гермунд Ботлі вбрався в позолочену ланістерівську кірасу, а на шиї мав разок перлів і гранатів. Андрик Несміян продибав, обіймаючи одразу двох жінок: нехай він і далі навіть не всміхався, зате мав на кожному пальці по персню. І їли капітани не з хлібних мисочок, зроблених з черствих окрайців, а зі срібних тарелів.

Ньют Голяр роззирнувся — і його обличчя потемніло від гніву.

— Вороняче Око посилає нас навперейми лодіям, а його люди в цей час беруть замки й села, щоб прибрати до рук усю здобич і жінок? А нам він що лишив?

— Славу.

— Слава — це добре,— мовив Ньют,— тільки золото краще.

Віктаріон знизав плечима.

— Вороняче Око каже, що ми візьмемо цілий Вестерос. Арбор, Старгород, Небосад... ось де набереш собі золота. Але доста вже розмов. Я зголоднів.

Як кревний родич, Віктаріон міг сісти на помості, але не хотів їсти разом з Юроном і його поплічниками. Натомість він сів поряд з Ральфом Кульгою, капітаном «Лорда Квелона».

— Видатна перемога, лорде-капітане,— заговорив Кульга.— Перемога, варта титулу лорда. Вам треба взяти собі один з островів.

«Лорд Віктаріон». А чом би й ні? Може, це і не Скелястий престол, та вже щось.

Навпроти за столом сидів Гото Гарло, обсмоктуючи м'ясо з кістки. Викинувши її, він гойднувся вперед.

— Лицар отримає Сірий Щит. Ну, мій кузен. Чули?

— Ні,— озвався Віктаріон; у протилежному кінці зали сер Тарас Гарло — високий, довговидий і строгий — попивав вино з золотого кубка.— І чого це Юрон вирішив дарувати йому острів?

Гото простягнув порожній кубок, і бліда дівчина в синій оксамитовій сукні з золотим мереживом наповнила його.

— Наш Лицар сам узяв Грімстон. Увіткнув свій штандарт перед замком і кинув виклик Грімам. До нього вийшов спершу один, потім другий, потім третій. Він поклав усіх... ну, майже: двоє здалися. Коли впав сьомий, септон лорда Гріма вирішив, що це глас божий, і здав замок,— Гото зареготав.— Він стане лордом Сірого Щита — і це чудово! Без нього спадкоємцем Книгогриза стаю я,— він гримнув себе винним кубком у груди.— Гото Горбань, лорд Гарло.

— Сімох поклав, кажеш...— Віктаріону навіть цікаво стало, скільки б Суморок протримався проти його власного топора. Йому не траплялося битися проти валірійської криці, але замолоду він неодноразово перемагав юного Тараса Гарло. В дитинстві Гарло дружив зі старшим Балоновим сином Родриком, який загинув під мурами Стражморя.

Гарний був бенкет. Найкраще вино, і яловича смаженина з кров'ю, і фаршировані качки, і цілі відра свіжих крабів. Лорд-капітан не зміг не помітити, що подавальниці всі вбрані в тонку вовну й шикарний оксамит. Спершу він гадав, що кухарчучок вдягнули в сукні леді Г'юет і її дівчат, аж тут Гото пояснив йому, що це і є леді Г'юет зі своїми дівчатами. Це Вороняче Око так розважався, примушуючи їх подавати за столом і вино розливати. Жінок було восьмеро: її милість — трохи огрядна вже, але ще гарна на вроду, і семеро дівчат віком від десятьох до двадцяти п'ятьох років — її доньок і невісток.

Сам лорд Г'юет сидів на звичному місці на помості, вбраний у пишні шати з гербом свого дому. Руки й ноги йому прив'язали до крісла, а в зуби запхали величезну білу редьку, щоб не міг і слова сказати... хоча все чув і бачив. Вороняче Око всівся на почесному місці по праву руч від його милості. На колінах у нього сиділа гарненька пишногруда дівчина років сімнадцятьох-вісімнадцятьох, боса й розхристана, обхопивши його руками за шию.

— Хто це? — поцікавився Віктаріон у своїх найближчих сусідів.

— Байстрючка його милості,— розреготався Гото.— До того як Юрон узяв замок, вона прислужувала за столом, а їсти мала зі слугами.

Юрон притиснув сині вуста їй до шиї, і дівчина, загиготівши, прошепотіла щось йому на вухо. Посміхнувшись, він знову поцілував її в шию. Біла шкіра в неї вся вже була вкрита червоними засмоктами: вони нагадували яскраве намисто на шиї і на плечах. Дівчина знов шепнула щось Воронячому Оку, й той голосно зареготав, а тоді гримнув об стільницю кухлем, вимагаючи тиші.

— Добрі леді,— гукнув він до своїх високородних прислужниць,— Фалія хвилюється через ваші вишукані сукні. Не хоче, щоб їх забруднили плями від смальцю, вина чи масних пальців. Адже я пообіцяв їй, що вона зможе обрати собі після бенкету з вашого гардеробу все, що схоче. Отож вам ліпше роздягнутися.

Велику залу накрила хвиля реготу, а обличчя лорда Г'юета почервоніло так, що Віктаріон злякався, аби в нього голова не луснула. Жінки вибору не мали, довелося

Відгуки про книгу Бенкет круків - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: