Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

На папері з’являлося зображення високої примари, що нависала над якимись будівлями. Тонші чорнильні лінії натякали на щиток і клішні, а тіні передавалися густим мереживом ледь помітних штрихів.

Данлан відклала аркуш убік і знову підготувала новий. Далінар взяв малюнок у руки. Адолін зазирнув збоку. Схожа на нічний кошмар тварюка, утворена лініями й тінями, здавалася начебто знайомою. Неначе…

— Це прірводемон, — обізвався Адолін, тицяючи пальцем. — Просто не дуже вийшов: морда куди агресивніша, плечі ширші, і я не бачу ще однієї пари передніх клішень — але хтось напевне намагався зобразити одного з них.

— Схоже на те, — погодився Далінар, потираючи підборіддя.

— Так виглядає ілюстрація в одній із тутешніх книг, — прочитала Данлан. — Моя нова підопічна — вправна художниця, тож я звеліла скопіювати малюнок для вас. Скажіть, це нічого вам не нагадує?

«Нова підопічна?» — подумав Далінар. Минули роки, відколи Джасна востаннє опікувалася кимось. Завжди казала, що не має на це часу.

— Це зображення прірводемона, — продиктував Далінар.

Секретарка переслала його слова. За мить прийшла відповідь.

— У книзі стверджується, що так виглядають Спустошувачі, — Данлан насупилась, схиливши голову набік. — Ідеться про скопійований примірник тексту, написаного ще до Ренегатства. Проте ілюстрації до нього запозичені з іншого рукопису, навіть старовиннішого. Власне, дехто вважає, що цей малюнок був зроблений лише через два-три покоління після того, як нас полишили Вісники.

Адолін тихенько присвиснув. Старовиннішого не буває. Наскільки Далінар міг виснувати, від днів мороку збереглося дуже небагато мистецьких артефактів чи літературних творів. «Шлях королів» був одним із найдавніших, а також єдиним повним текстом. Та навіть він дійшов до них лише в перекладі — автентичних примірників не існувало.

— Але не поспішайте з висновками, — далі прочитала Данлан. — Я зовсім не хочу сказати, що Спустошувачі й прірводемони — суть одне й те ж. Гадаю, стародавня художниця просто не знала, як виглядає Спустошувач, а тому зобразила найжахливішу з відомих їй істот.

«Але звідки ж ілюстраторка оригінального рукопису дізналася, на що схожий прірводемон? — подумав Далінар. — Адже ми тільки-но відкрили Розколоті рівнини…»

Ну звісно ж! Хоча тепер Нічийні пагорби збезлюдніли, колись вони були заселеним королівством. Тож хтось у давнину почув про прірводемонів, причому дізнався достатньо, щоб намалювати одного з них, але пойменував Спустошувачем.

— Тепер мені час іти, — мовила Джасна вустами Данлан. — Дядьку, наглянь за Елгокаром, доки мене нема на місці.

— Джасно, — диктував Далінар, старанно підбираючи слова. — У нас тут усе складно. Буревії стали просто нестримні, тож трясеться й скрипить уся будівля. Незабаром до тебе можуть дійти приголомшливі чутки. Було б дуже добре, якби ти могла повернутися й допомогти порадами.

Князь мовчки чекав, що ж нашкрябає у відповідь стиль.

— Хотіла б я пообіцяти, що приїду тоді-то, — Далінарові навіть вчувся її спокійний, врівноважений голос. — Та мені важко сказати, коли ж дослідження буде завершене.

— Джасно, це дуже важливо, — наполягав князь. — Прошу, подумай іще раз.

— Дядьку, не сумнівайся, що зрештою я повернуся. Просто не знаю коли.

Далінар зітхнув.

— Зауваж, — додала Джасна, — як сильно мені кортить на власні очі побачити прірводемона.

— Але тільки мертвого, — підхопив Далінар. — Нізащо не дозволю тобі повторити братові геройства кількатижневої давнини.

— Ах, Далінаре, золотий мій гіперпіклувальнику, — відписалася Джасна. — Настане день, коли ти змушений будеш визнати, що твої улюблені племінниця й племінник виросли.

— Я матиму вас за дорослих, допоки ваша поведінка буде цьому підтвердженням, — продиктував Далінар. — Не барися там, і ми вб’ємо для тебе здоровенного прірводемона. Бувай.

Вони почекали, чи не надійде якоїсь відповіді, але самоцвіт перестав блимати — Джасна закінчила сеанс зв’язку. Данлан прибрала телестиль і планшет, а Далінар подякував секретаркам за їхню допомогу. Ті подалися до виходу. Схоже, Адолін хотів затриматися, але князь жестом звелів йому піти.

Невдоволений Далінар опустив погляд на малюнок із прірводемоном. І що дала йому ця розмова? Ще кілька туманних натяків? Що аж такого важливого могло бути в дослідженні Джасни, щоби на його тлі всі загрози королівству здавалися дрібницями?

Доведеться скласти дохідливіше послання, щойно він виступить із заявою, пояснюючи, чому вирішив зректися трону. Може, це підштовхне її до повернення.

І в ту мить він нажахано усвідомив, що вже все для себе вирішив. Десь у проміжку між полишенням траншеї та теперішнім моментом у роздумах князя про зречення оте «якщо» змінилося на «коли». Це був правильний крок. Він почувався пригніченим, але впевненим. Інколи доводиться робити й неприємні речі.

«То все ця розмова з Джасною, — збагнув Далінар. — І спогади про її батька». Тепер він і справді поводився, як Ґавілар перед смертю. Тоді це замалим не зруйнувало королівства. Що ж, він сам зупинить себе, допоки до цього не дійшло. Можливо, те, що відбувалося з ним, було якоюсь душевною хворобою, успадкованою братами від батьків. Воно…

— А ти дуже прив’язаний до Джасни, — мовила Навані.

Далінар тремтливо озирнувся, відриваючи погляд від зображення прірводемона. Він-бо гадав, що та вийшла вслід за Адоліном. Однак вона все ще стояла неподалік і дивилася на нього.

— Чому б це ти так настирливо домагався її повернення? — поцікавилася Навані.

Обернувшись, він глянув їй в обличчя і раптом усвідомив, що та відіслала обох своїх юних помічниць разом із секретарками. Тепер вони залишилися вдвох.

— Навані, — сказав він. — Це ні в які ворота не лізе.

— От іще. Ми родина, і я вимагаю відповідей.

Далінар завагався, а тоді рушив у центр кімнати. Жінка стояла біля виходу. На щастя, її помічниці залишили двері в кінці передпокою навстіж, по інший бік яких, у вестибюлі, несли службу двоє караульних. Ситуація складалася не ідеальна, але допоки князь бачив їх, а вони його, ця розмова з Навані зберігала хоч мінімальну пристойність.

— Далінаре? — допитувалася жінка. — То ти збираєшся відповідати? Чому ти так довіряєш моїй доньці, хоч інші ледь не одностайно її паплюжать?

— Я вважаю їхню зневагу до неї за найкращу рекомендацію, — відказав той.

— Вона єретичка.

— Джасна відмовилася вступити до будь-якої конгрегації, оскільки не вірить проповідям жодної з них. Вона відкинула компроміс, продиктований святенницькою мораллю, і повелася чесно — не стала давати обітниць, яких не збиралася виконувати. Я вважаю це виявом гідності.

Навані фиркнула:

— Ви