Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
Опинившись на вулиці поширше, вони нарешті знайшли укриття під виступом даху разом з невеликою групкою людей, які теж намагалися сховатися від дощу. Ніккі обхопила себе руками, рятуючись від холоду. Річард, разом з іншими бідолахами тулячись до стінки, спостерігав за випадковим фургоном, який пробирався по розгрузлій вулиці. Ніккі зрозуміти не могла, як це Річарду вдається не мерзнути в таку погоду. Але насолоджувалася теплом його тіла, коли маленький натовп притиснув її до нього. Річард подивився, як вона трясеться від холоду, але не зміг змусити себе обняти її, щоб хоч трохи зігріти. А вона не попросила.
Ніккі зітхнула. У Старому світі холоди стоять недовго. Через пару днів знову стане тепло і волого.
Коли вони відвідали жалюгідні залишки підприємства її батька, їй на мить здалося, що Річарду хочеться обійняти її і втішити. Як би він її ні ненавидів, як би не хотів піти, він перейнявся співчуттям.
Стоячи під дощем, Ніккі дозволила собі вдатися до спогаду, що викликав приємну тугу.
Річард щось видивлявся. Простеживши за його поглядом, вона побачила, що фургон якось дивно підстрибує. І в цей момент колесо з гучним тріском відламалося.
І тут же під вагою вантажу зламалася вісь і фургон осів набік. Людей на тротуарі обдало фонтаном бруду. На візника обрушився град лайки. Коли вісь зламалася, четвірка коней зупинилася — і вісь другого заднього колеса теж відламалася і весь зад фургона звалився в бруд.
З фургону вилізли двоє людей, щоб оцінити збиток. Худий візник вилаявся і штовхнув у серцях зламане колесо. Другий, невисокий здоровань, спокійно перевірив вцілілі частини і вантаж.
Річард, насупившись, підштовхнув Ніккі вперед, попрямувавши до фургона. Та знехотя пішла, незадоволена тим, що довелося вийти з-під укриття.
— Доведеться, — з твердою рішучістю виголосив коротун. — Тут недалеко. Другий знову вилаявся.
— Це не моя справа, Іцхак, і ти це знаєш. Я не стану цього робити!
Потім Іцхак безпорадно сплеснув руками, коли його упертий напарник попрямував в голову фургона і, понукаючи коней, схитрився відтягнути фургон убік, звільняючи шлях іншим фургонам, які вже почали скупчуватися за ним. Відтягнувши фургон, він тут же почав розпрягати коней.
Коротун обернувся й оглянув натовп глядачів.
— Мені потрібна допомога, — крикнув Іцхак до рідіючого натовпу.
— А що робити? — Запитав один із ближніх.
— Потрібно відтягнути ці залізяки на склад. — Почухавши товсту шию, він тицьнув пальцем. — Он туди, в цегляний будинок з вицвілим червоним написом на стіні.
— А скільки даси? — Запитав той же роззява.
Іцхак почав сердитися. Він озирнувся і побачив, що його напарник веде коней.
— Я не можу зараз нічого заплатити без дозволу, але завтра, якщо прийдеш, то напевно…
Глядачі розуміюче з огидою розсміялися й рушили далі хто куди. Коротун залишився на самоті, стоячи по кісточки в багнюці. Зітхнувши, він повернувся до фургона і відкинув бортик. У фургоні лежали залізні болванки.
Річард ступив на проїжджу частину. Ніккі ж хотіла відвідати ще кілька адресів до настання темряви. Вона схопила його за рукав, але він лише сердито глянула на неї. Ніккі злобно фиркнула, але все ж пішла за ним по бруду до здорованя, який з натугою витягав довгу болванку.
— Іцхак, чи не так? — Запитав Річард. Чоловік обернувся і кивнув.
— Вірно.
— Якщо я тобі допоможу, Іцхак, я дійсно отримаю завтра гроші? Тільки кажи правду.
Іцхак, щільний мужичок в забавному червоному капелюсі з вузькими полями, нарешті з жалем похитав головою.
— Ну а якщо я тобі допоможу перетягнути ці залізяки на склад, — продовжив Річард, — ти дозволиш нам з дружиною переночувати там, щоб ми могли сховатися від дощу?
Мужичок почухав потилицю.
— Мені не дозволяється пускати туди кого б то не було, Раптом щось станеться? Раптом пропаде небудь? І я тут же, — він клацнув пальцями, — опинюся без роботи.
— Всього лише до завтра. Я просто хочу заховати її від дощу, поки вона не захворіла. А залізо мені ні до чого. До того ж я не обкрадаю людей.
Мужичок знову почухав потилицю, озирнувся на фургон, потім подивився на Ніккі. Її трясло, і це була зовсім не гра. Він глянув на Річарда.
— Одна ніч на складі не буде чесною платою за розвантаження всього цього добра. На це підуть години.
— Якщо ти згоден, і я згоден, — відповів Річард, перекриваючи шум дощу, — значить, це чесна плата. Я не прошу більше і згоден зробити це за вказану ціну.
Коротун втупився на Річарда, як на божевільного. Знявши капелюха, він почухав темну шевелюру. Потім відкинув вологе волосся назад і поставив капелюх на місце.
— Вам доведеться забратися звідти, як тільки я приїду завтра вранці з новою партією. Мені не потрібні неприємності…
— Через мене у тебе їх не буде. Якщо мене застукають, скажу, що зламав замок.
Іцхак деякий час роздумував, явно здивований останніми висловлюваннями Річарда. Потім ще раз оглянувся на вантаж і нарешті кивнув.
Він витягнув довгу болванку і поставив на плече. Річард звалив на своє м'язисте плече дві, притримуючи рукою.
— Пішли, — сказав він Ніккі. — Давай-но відправимо тебе всередину, щоб ти обсохла і зігрілася.
Вона спробувала підняти залізну болванку, бажаючи допомогти, але це було їй не під силу. Часом їй так бракувало її могутності! Що ж, принаймні вона хоч би відчуває свою магію через
