Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Та ні ж. — Ніккі розвеселило настільки невірне сприйняття, але вона стримала сміх, щоб ненароком не принизити його. Замість цього вона вирішила ненав'язливо просвітити його і роз'яснити, що символізує знаменитий ансамбль. — Це зображення нікчемності людської сутності. Тут зображені люди, які тільки що узріли Його сяюче Світло, і в результаті вони зрозуміли безнадійну сутність людської нікчемності. Те, що вони виривають собі очі, означає, що Творець настільки досконалий, що вони більше не можуть виносити вид самих себе.

Ці люди — герої, тому що показують нам, що ми не повинні нахабно бажати піднестися над нашою мерзенною суттю, що це гріх — порівнювати себе з Творцем. Це показує, що всі ми — лише безликі незначні частинки всього створеного Ним людства, і, отже, кожне окремо взяте життя значення не має. Це творіння вчить нас, що тільки суспільство в цілому має цінність. Ті, що зображені внизу, хто не приєднався до решти людям і не засліпив себе, відчувають вічні муки в лапах Володаря.

Тепер ти зрозумів? Цей твір зображує людину нікчемною істотою, якою вона і є, щоб ми бачили самі, що кожен з нас повинен присвятити себе поліпшенню людства, тому що єдина мета нашого існування: творити добро і шанувати творіння Творця — нас. Так що, як бачиш, це зовсім не смерть, а справжня суть життя.

Ніккі вчили, що ця скульптура надихає людей, оскільки підтверджує істинність того, що вони суть тварі нікчемні.

Жодного разу за все життя ніхто не обдаровував її таким нищівним поглядом, яким обдарував Річард. І вона чомусь відчула себе нікчемою.

Ніккі в жаху сковтнула, побачивши вираз його очей — абсолютно протилежний тому невловимому, що так її інтригувало. Він не вимовив ані слова у відповідь, але пройшов не один день, перш ніж вона зважилася знову подивитися йому в очі.

Іноді, коли вона очікувала спалахи люті, Річард залишався млявим і ставав агресивним, коли вона очікувала байдужості. Ніккі почала замислюватися, чи не помилилася вона, порахувавши, що в ньому є щось особливе.

Якось раз вона навіть настільки зневірилася, що вирішила — немає в ньому нічого гідного уваги. Дивлячись, як він спить, вона остаточно прийшла до висновку, що пора розлучитися з надією дізнатися про сенс життя щось ще, крім того, чому вчила її мати. Ніккі з сумом вирішила, що на наступний день, після того як відвідає рідні місця, вона покладе кінець цій дурній затії і повернеться до Джегана.

Але після відвідин того, що залишилося від підприємства її батька, вона знову побачила в його сірих очах той самий вираз і зрозуміла, що зовсім не помилилася.

Танець тільки починається.

Вони йшли по брудному коридору гуртожитку. Ніккі жестом веліла Річарду йти поруч. Ніккі бажала отримати тут житло. Їй хотілося лягти спати в сухому місці. Вона рішуче постукала в двері, які виглядали так, ніби розваляться на частини, якщо Ніккі буде необережною.

Вона заглянула в список, потім засунула його в кишеню і почала чекати відповіді. У цьому гуртожитку, як і в тих, де вони побували раніше, повинні були надавати житло новоприбулим. Імператору потрібні робітники.

Подумки вона уявляла собі, що саме тут вони і облаштуються. Вона дивилася на пляму на огидній зеленій штукатурці. І уявляла собі, що буде бачити кожен день все життя цю пляму чайного кольору у формі кінського крупа з кирпатим хвостом. І уявляла, як Річард кожен день буде проходити повз неї по дорозі на роботу і щовечора по дорозі з роботи. Як доводиться ходити всім іншим.

Ніккі знову постукала в двері, а Річард тим часом спостерігав за темними сходами з перекошеними сходинками. Ніккі ніколи не могла зрозуміти, чому він вивчає всі ті речі, що він вивчав, але не заперечувала, довіряючи його інстинктам. Судячи з виразу обличчя, темні сходи йому явно не подобалася. Будучи сестрою Тьми, Ніккі не боялася того, чого зазвичай бояться прості смертні. Вона знову постукала.

Голос з-за дверей велів їм забиратися.

— Нам потрібна кімната, — заявила Ніккі таким тоном, що ніяких сумнівів не залишалося, — вона твердо має намір отримати бажане. Вона постукала сильніше. — Ми є в списку. Нам потрібна кімната.

— Це помилка, — пролунав приглушений голос. — Кімнат немає.

— Послухайте-но, — сердито мовила Ніккі, — вже стає пізно…

Троє непомічених нею молодиків, що сиділи на сходах, підійшли до поручнів. Всі троє — без сорочок, демонструючи мускули, як це люблять робити всі молоді люди. І всі троє з ножами.

— Так-так, — промовив з кривою посмішкою один молодик, м'ясоїдно обшарюючи Ніккі поглядом. — Що це у нас тут? Два мокрі пацюки?

— Мені подобається кльовий хвіст блондинистої щурихи, — хихикнув другий.

Річард схопив її за руку і, не кажучи ні слова, виволік на вулицю, назад під дощ. Ніккі впиралася, всю дорогу пошепки протестуючи. Вона повірити не могла, що сам Магістр Рал, Шукач Істини і Несучий Смерть, злякався трьох хлопців. Навіть швидше хлопчаків.

Поки вони спускалися по обшарпаним сходинках, Річард притягнув її ближче.

— Ти позбавлена магії, не забула? Нам зовсім не потрібні такого роду проблеми. Не маю ані найменшого бажання опинитися зарізаним через кімнату. Вона того не варта. Знати, коли не варто вступати в бійку, не менш важливо, ніж вміти битися.

Ніккі хотілося знайти житло, але в кінцевому підсумку вона все ж прийшла до висновку, що Річард, мабуть, правий. Троє молодиків стояли в дверях, регочучи і обзиваючи Річарда по-всякому. Але їм зовсім не хотілося вилазити під дощ. Ніккі і раніше доводилося бачити подібних шмаркачів. Ця нова поросль нічим не відрізняється від інших — нахабні, агресивні, часто небезпечні. Принаймні з них виходять хороші солдати для армії Джегана.

Річард швидко тягнув її по вулиці. Він кілька разів звертав навмання у вузькі провулки, щоб переконатися, що їх не переслідують.

Алтур-Ранг здавався нескінченним. У сутінках і під дощем