Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— Є якісь міркування, ким вони можуть бути? — Пошепки запитала Бердіна.

Натан, виглядаючи таким же схвильованим, яким Верна бачила його постійно, похитав головою.

— Ніяких. Я не можу сказати, хто вони такі, знаю тільки, що вони там.

Кара рушила по коридору.

— Зараз ми це з'ясуємо.

Генерал подав швидкі сигнали рукою всім своїм воїнам. Ті безшумно почали наближатися з обох сторін.

— Ну і як же ти вирішила це з'ясувати? — Запитала Верна, слідуючи за Карою по п'ятах.

Кара призупинилася і на мить глянула назад. Вона повернулася до Натану.

— Чи можеш ти скористатися Даром щоб, щоб, ну не знаю — пробити стіну чи що, або що-небудь в цьому дусі.

— Звичайно.

— Тоді думаю ми…

Кара притихла, коли Натан підняв руку. Він витягнув голову, прислухаючись.

— Вони говорять. Щось про світло.

— Світло? — Здивувалася Верна. — Ти, що маєш на увазі?

Брови Натана опустилися, ніби він зосередився на спробі розібрати. Вона зрозуміла, що він слухав не вухами, а за допомогою Дару. Її надзвичайно сильно засмучувало те, що вона не могла зробити того ж самого.

— У них зникло світло, — промовив він низьким голосом. — Раптово у них потухли всі лампи.

Кожен повернувся до стіни, коли через стіни стали доноситися приглушені голоси. Вже не потрібно було ніякого Дару, щоб розчути їх. Чоловічі голоси нарікали на те, що нічого не бачать і хотіли дізнатися, що трапилося.

І тут всі почули крик. Він був чутний лише мить і несподівано обірвався. Приглушені крики тривожно розросталися і наростала паніка.

— Ламай! — Крикнула Кара Натану.

Несподівано з іншого боку стіни прорвалися крики — тепер стали чутні не тільки крики жаху, але й зойки від ударів і болю.

Натан підняв руки, щоб накинути мережу, яка обрушить стіну.

Але до того як він приступив, білий мармур, обрушився в їхній бік. Частина кам'яної стіни розірвалася на шматки з оглушливим гуркотом. Величезна людина, з закривавленим мечем в руці, зірвавшись в смертельний ривок і розігнавшись, ударила плечем у стіну з іншого боку. Звалившись, він по інерції заковзав уздовж залу.

Частини білого каменю всіх форм і розмірів полетіли коридором. Великі шматки мармуру, залишившись без опори обрушилися вниз. За хаосом летячих кам'яних шматочків і здійнятого пилу Верна розгледіла фрагменти чоловіків у темних обладунках і зі зброєю в руках.

Було схоже, що вони опинилися в заплутаному становищі, борючись з невидимим ворогом. Рев їх голосів розносив гнів, збентеження і жах.

Через хмару пилу та уламків Верна змогла помітити, що весь темний коридор за проломом заповнений купою солдатів Імперського Ордена.

Крізь громоподібний шум і метушню в розлом стіни повалили люди. Великі чоловіки з татуюваннями, одягнені в темні шкіряні обладунки, ремені, заклепки і кольчуги, хто без рук, хто з пробитими черепами і відкритими ранами на обличчях важко валилися на мармурову підлогу.

Голова, з брудним сальним завитим волоссям, кілька разів перекинулась по білій мармуровій пилюці. Чоловіки, яким рубали ноги, валилися. Інші, розсічені посередині, обвалювалися безформною купою.

Великі потоки темно-червоної крові розбігалися по білому мармуру пілоги.

Посеред всього цього летячого каменю, здійнятого вгору пилу, зрізаних голів, що перекидалися, падіння чоловіків, криків, смертей, і мішанини крові та тіл в коридор вивалився Річард, розмахуючи своїм мечем в одній руці, утримуючи несвідому Ніккі іншою рукою навколо її талії, прорвавшись крізь темну масу солдатів у коридорі.

Кара, відштовхнувшись ногою від спини впалого солдата Імперського Ордена, перелетіла стрибком через Річарда, який за інерцією ще ковзав по закривавленому пилу і осколках мармуру, що розлетівся на дрібні шматки після того як Брюс проломився крізь мармурове облицювання, немов він пробивався через лінію блокерів.

Поки Річард ковзав по околках і пилюці, перемішаних з кров'ю, він опустив Ніккі на підлогу, дозволяючи її обм'яклому тілу ковзати далі по залу, подалі від небезпечної зони битви по шару слизького кам'яного пилу, що встиг покрити гладкий полірований камінь.

Річард тут же розвернувся, щоб відбити мечем атаку чергової групи людей, що кинулися на нього в той момент, коли вони висипали юрбою з темного коридору в зал, освітлений смолоскипами. Він користувався кожним огріхом в їх обороні.

Солдати люто намагалися дістати його і повалити на землю. Клинок різав м'язи і дробив кістки. Було дуже шумно, тому, що одні люди гарчали, інші вигукували бойові кличі, а деякі верещали в агонії.

Річард ухилявся від їх лютих нападів і при кожній можливості контратакував. Кожен з його стрімких випадів знаходив свою ціль. Правда, на місці кожної вбитої людини, здавалося, виникало троє інших.

Кара напала на величезного чоловіка з поголеною головою, коли той кинувся на Річарда. Обома руками вона з силою провела своїм ейджілом по його горлу. На мить Річард відмітив больовий шок в очах солдата перед тим, як той гепнувся на підлогу.

Річард скористався утвореним простором для того, щоб розвернутися і встромити свій меч в іншого солдата, який підбирався збоку.

Всі люди, які таємно зібралися в темних коридорах, були досвідченими бійцями. Битва почалася раніше, ніж вони планували, зате тепер, коли вона наступила, вони билися з дикою люттю.

Вони не були солдатами регулярної армії Імперського Ордена, людьми, які об'єдналися заради слави і здобичі. Це були професійні найманці, добре навчені і треновані люди, які знають свою справу.

Ці могутні воїни були одягнені, як мінімум, в обладунки з міцної шкіри. Деякі додатково носили і кольчуги. У всіх була майстерно виготовлена зброя.

Вони боролися, здійснюючи відточені рухи, щоб прорвати лінію оборони противника.

Але вони були захоплені зненацька і приголомшені раптовим нападом у темряві. Вони були переконані, що, тихо прокравшись у ворожий тил, вони благополучно сховалися.

У цей момент їх охопив липкий страх невідомого. Люди раптом