Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

— Справді?

— Так. Здається, ти став більш упевненим у собі.

— Мабуть, це тому, що я став краще розуміти самого себе.

Роран нічого на те не відповів.

* * *

За півгодини разом під’їхали Джормандер і король Орин. Ерагон привітав Орина так само чемно, як і завжди, але Орин відповів якось прохолодно, намагаючись не дивитися Вершникові в очі. Навіть на відстані кількох футів від нього було чутно запах вина.

Коли всі учасники наради зібралися перед Сапфірою, Ерагон почав. Спершу Вершник попросив кожного дати клятву прадавньою мовою про те, що все, сказане далі, ніколи не буде розголошене. Потім він пояснив Орику, Рорану, Джормандеру й Орину, хто такі Елдунарі, розповів коротку історію про схожі на коштовне каміння серця драконів та про їхній зв’язок із Вершниками й Галбаторіксом.

Здавалося, ельфи були збентежені готовністю Ерагона говорити про Елдунарі при всіх, але ніхто з них не став заперечувати. Це порадувало Вершника, бо означало, що він заслужив велику довіру з їхнього боку. Натомість Орик, Роран і Джормандер сприйняли його розповідь із подивом і недовірою. Тим часом Орин був похмурий і взагалі не хотів вірити в існування Елдунарі. Щоправда, усі ці сумніви розвіяло серце сердець Глаедра, яке Ерагон дістав з підсідельної торби й показав присутнім.

Трепет, з яким учасники наради спілкувалися з драконом, вселяв у серце Ерагона надію. Судячи з усього, навіть Орин був вражений, хоч, перекинувшись парою фраз із Глаедром, обернувся до Ерагона й спитав:

— А Насуада знала про це?

— Так, — чесно відповів Ерагон, хоч неважко було здогадатися, що ця відповідь навряд чи сподобається Оринові.— Я розповів їй у Фейнстері.

— Отже, — роздратовано сказав король, — оце вже вдруге ви з Насуадою мене ігноруєте… Без підтримки моїх людей у варденів не було б жодної надії перемогти Імперію. Я монарх однієї з чотирьох держав Алагезії. Моя армія становить значну частину наших сил. А ти все ще вважаєш, що не зобов’язаний повідомляти мене про якісь важливі речі!

Ерагон не встиг відповісти, бо вперед вийшов Орик:

— Мені вони про це так само не сказали, Орине, — прогримів король гномів. — А мій народ допомагає варденам довше, ніж твій. Не варто сприймати це як образу. Ерагон і Насуада вчинили так, як було краще для нашої спільної справи. Вони зовсім не мали на меті виявляти до нас неповагу.

Орин ще більше насупився й хотів продовжити суперечку, але його випередив Глаедр.

«Королю Сурди, — сказав старий дракон, — вони зробили так, як просив зробити я. Елдунарі — це найбільший секрет нашої раси, і ми неохоче ділимося ним з іншими, навіть із королями».

— А чому ти вирішив поділитися ним тепер? — спитав Орин. — Ти міг би вступити в бій, навіть не розкриваючи себе.

Тоді слово знов узяв Ерагон. Він докладно переказав історію їхньої подорожі на Вройнгард, не пропустивши ані боротьби зі штормом, ані того, що вони думали й відчували, коли дивилися з піднебесся на безконечні простори океану. Здається, Арії та Блодхгарму найбільше сподобався саме цей епізод, тимчасом як Орику він не надто імпонував.

— Барзул, — сказав він. — Це схоже на страшний сон. Від однієї думки про небо я починаю тремтіти. Ні-ні… Земля — ось справжня домівка для гнома.

«Я згодна», — відповіла йому Сапфіра.

Орик якось із підозрою глянув на неї й почав крутити заплетені кінці своєї бороди. Тим часом Ерагон уже розповідав про те, як він, Сапфіра й Глаедр увійшли до Склепу Душ. Одне-єдине, про що він змовчав, було те, що для цього їм знадобилися їхні справжні імена. А коли Вершник нарешті почав говорити про те, що вони знайшли в Склепі Душ, присутні затамували подих.

— Відкрийте свій розум! — вигукнув Вершник.

Мить — і шепотіння голосів, здавалося, сповнило повітря. Ерагон усім єством відчув присутність Умарота й інших схованих драконів.

Ельфи були явно збентежені. Арія стала на одне коліно й схопилася руками за голову, так, ніби їй завдали удару. Орик скрикнув і божевільним поглядом обвів усе навколо. Роран, Джормандер і Орин теж стояли, мов ошелешені. Королева Ісланзаді вслід за своєю донькою схилила коліно. У глибинах власного розуму Ерагон чув, що вона розмовляє з драконами, називаючи багатьох за іменами, вітає їх як своїх давніх друзів. Те саме робив і Блодхгарм.

Ерагон зробив пару кроків назад і сів на передню лапу Сапфіри, чекаючи, коли вщухне цей жвавий гомін. Тим часом ельфи не вгавали. Блодхгарм дивився в нікуди з виразом захвату на обличчі. Арія так і стояла, схиливши коліно, а на її щоках Ерагон помітив смужки сліз. Ісланзаді вся аж світилася. Уперше від часу їхнього знайомства Вершник бачив її по-справжньому щасливою.

— Клянуся молотом Морготала, — нарешті стрепенувся Орик, глянувши на Ерагона, — це повністю міняє стан справ! З їхньою допомогою ми дійсно можемо вбити Галбаторікса!

— А досі ти думав, що в нас нічого не вийде? — спокійно спитав Ерагон.

— Та ні, я був упевнений, що вийде. Але не так сильно, як зараз.

Роран похитав головою, ніби струшуючи із себе сон:

— А от я не був упевнений… Звісно, я знав, що і ти, і ельфи будете боротися до останнього подиху, та я не вірив у те, що ви можете здобути перемогу, — він примружився під пильним поглядом Ерагона: — Галбаторікс убив багатьох Вершників, а ти один та й не такий досвідчений, як вони. Навряд чи в тебе був хоч один шанс…

— Я знаю.

— Але зараз… — очі Рорана по-вовчому зблиснули. — Зараз у нас є шанс.

— Звісно, — сказав Джормандер. — Тим паче, що нам уже більше не доведеться так хвилюватися з приводу Мертага… Він — ніщо порівняно з тобою й драконами…

Ерагон нічого на те не відповів. У нього були інші думки з цього приводу. Зрештою, йому взагалі не хотілося думати про смерть Мертага.

— Умарот казав, — голосно озвався Орин, — що ти придумав план битви… Чи не був би ти ласкавий розповісти про нього й нам, Убивце Тіні?

— Так-так. Я б теж хотіла послухати, — привітно мовила Ісланзаді.

— І я, — сказав Орик.

Якусь мить Ерагон мовчки дивився на них, а потім кивнув на знак згоди.

— Ваша армія готова до бою? — спитав він, звертаючись до Ісланзаді.

— Готова. Ми довго чекали нагоди, щоб помститися, тепер вона настала.

— А наші люди? — Ерагон глянув на Орина, Джормандера й Орика.

— Мої кнурлани жадають битви, — поважно сказав Орик.

Джормандер кинув погляд на короля Орина.

— Наші люди виснажені й голодні, але їх не зламати, — відповів