Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Я зиркнув на Білла, а він, поглянувши на Найду та Кейда, сказав:
— Зачекаємо, поки почнуть грати.
Погоджуючись, я кивнув. У раптовій тиші почув, як Дрета запитала:
— А це правда, що тут інколи бачать привид короля Оберона?
Джерард прогудів, як мені здалося, стверджувальним тоном, а потім їхні голоси знову потонули у загальному гомоні. Я продовжував їсти, бо мій шлунок був далеко не такий повний, як голова. Кейд, намагаючись поводитися дипломатично чи принаймні ґречно, незабаром повернувся до мене і заговорив зі мною, поцікавившись моїми поглядами на ситуацію в Ереґнорі. Раптом він смикнувся й подивився на Найду. Я був упевнений, що вона щойно копнула його під столом ногою. Для мене це було дуже добре, бо й гадки не мав, яка до дідька ситуація в тому Ереґнорі. Я бубонів щось про те, що, мовляв, на кожну ситуацію можна подивитись як з одного, так і з іншого боку, бо така сентенція дипломатична й придатна для будь-якого випадку. Якби це питання виявилося справді гострим, я, мабуть, спробував би перевести розмову, наче ненавмисно, на завчасне прибуття делегації з Беґми; утім, могло бути і так, що розмова про Ереґнор просто здалася Найді нудною, і вона не хотіла дозволити втягнути мене в неї, аби не перервався наш із нею діалог. До того ж я мав таке відчуття, наче поряд могла зненацька матеріалізуватися Левелла та й штурхнути мене під столом ногою.
І тут мені раптом спала цікава думка. Іноді я трохи туплю. Безумовно, беґмійці знали, що Рендома зараз нема в Амбері, й, судячи з того, що мені було відомо раніше, та з того, що я почув від Білла, їм не дуже подобалися його наміри щодо сусіднього з ними королівства. Цілком можливо, що вони заявилися завчасно, аби збентежити нас. То, може, пропозиція Найди, поки що мені не до кінця зрозуміла, є частиною їхнього загального дипломатичного плану? Якщо так, то чому вони обрали мене? Це невдалий вибір, адже я абсолютно не в курсі зовнішньої політики Амбера. Може, їм це невідомо? Ні, вони мають про це знати, якщо їхня розвідка працює так ефективно, як натякнула Найда. Почуваючись збитим із пантелику, я вже хотів, було, дізнатися в Білла, які його думки з приводу ситуації в Ереґнорі. Але тоді він уже міг би стусонути мене ногою під столом.
Музики, нашвидку перекусивши, знову заграли, цього разу «Зелені рукави»[100], і Найда та Білл одночасно повернулися й нахилилися до мене, тоді зустрілися поглядами. Обидвоє посміхнулися.
— Пропускаю леді вперед, — голосно сказав Білл.
Вона подякувала йому кивком голови.
Потім, звертаючись до мене, спитала:
— Ви вже встигли обдумати мою пропозицію?
— Певним чином, — відповів я. — Але ви ще не відповіли на моє запитання. Пам’ятаєте його?
— На яке питання?
— Дуже люб’язно з вашого боку запропонувати мені допомогу, — сказав я, — але в такі часи, як зараз, виправданим є бажання подивитися на ярличок з ціною.
— А що, коли скажу, що вашої прихильності буде цілком достатньо?
— А що, коли відповім: небагато важить моя прихильність, якщо йдеться про високу політику?
Вона повела плечима.
— Невелика ціна за невелику послугу. Це я розумію. Але ж ви — своя людина для всіх осіб королівського дому. Може, цього ніколи й не станеться, але, припустімо, хтось колись спитає, якої ви про нас думки. На цей випадок я хотіла б, аби ви знали, що маєте друзів у Беґмі, й були налаштовані до нас приязно.
Я уважно стежив за серйозним виразом її обличчя. За словами Найди ховалося щось інше, і ми обоє це розуміли. Тільки я не знав, як далеко сягають її плани, а вона знала.
Нахилившись уперед, я провів тильним боком долоні по її щоці.
— Від мене чекатимуть позитивного відгуку, якщо розмова торкнеться вашої країни, і це все, а за це ви готові піти й убити будь-яку особу чи будь-яких осіб, на яких вкажу як на своїх ворогів. Так?
— Якщо коротко, то саме так, — підтвердила вона.
— Тоді мушу запитати: а чому, власне, ви вважаєте себе кращими в політичних убивствах, ніж ми? Ми маємо величезний досвід...
— У нас є, як висловилися ви, секретна зброя, — відповіла Найда. — Утім, я гадала, що на вас полюють із особистих мотивів, а не з політичних, і тому ви, цілком ймовірно, не хочете вплутувати сюди інших. Окрім того, я можу запропонувати послуги, які неможливо відстежити.
І знову клубок запитань. Чи вона натякає, що, на її погляд, я не довіряю нікому з амберської рідні, чи дає зрозуміти, що мені не слід їм довіряти? Звідки Найда взяла, що я не довіряю? Чи це просто її здогад на підставі вічних інтриг усередині королівської родини? А може, вона свідомо намагається спровокувати конфлікт між поколіннями? Може, це певним чином відповідає інтересам Беґми? Чи... Чи Найда вважає, що такий конфлікт уже наявний, і пропонує усунути заради мене когось із членів родини? Якщо це так, невже вона припускає, що я можу бути аж таким дурним, що доручу це зробити комусь замість себе? Чи навіть візьмуся обговорювати такий намір, тим самим надавши Беґмі компромат на себе, достатній, аби тримати мене на ланцюгу? Чи...
Зусиллям волі я припинив розглядати безкінечні можливості. Мені лестило, що моя голова нарешті запрацювала таким чином, що відповідає тій кампанії, яку веде моя родина (обидві мої родини, до речі). Я витратив багато часу, аби набути відповідних навичок, і результат мене тішив.
Якщо зараз просто відмовлюся, це перекреслить усі мої здобутки. Але, з іншого боку, якщо зумію певний час її морочити, вона може виявитися невичерпним джерелом інформації.
Отже, я сказав:
— То ви знищите будь-кого, на кого я вкажу? Будь-кого, без винятків?
Найда подивилася на мене дуже уважно. А тоді відповіла:
— Так.
— Я знову прошу мені вибачити, — сказав їй, — але, якщо ви готові зробити це заради чогось настільки ефемерного, як моя прихильність, це змушує мене сумніватись у вашій чесності.
Вона побуряковіла. Від сорому чи від люті, я не встиг
