Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Якщо вона не з’явиться до кінця обіду, я змушена буду піти й перевірити, — промовила Найда. — Коли так і буде, ви допоможете мені її шукати?

— В будь-якому разі збирався подивитися, де Корал, — сказав я, — якщо тільки вона не прийде незабаром.

Найда кивнула й продовжила їсти. Дуже незручне становище.

Крім того, що мені не хотілося засмучувати Найду, навряд чи вдалося б доладно пояснити їй, що сталося, не відкриваючи того, що її сестра — незаконнонароджена донька Оберона. Зараз, коли я отримав указівку не говорити нічого такого, що може призвести до подальшого зростання напруженості між Амбером та Беґмою, я не збирався підтверджувати доньці прем’єр-міністра Беґми чутки, що її мати мала любовну пригоду з покійним королем Амбера. Можливо, в Беґмі про це знав кожен стрічний, і всім було на таке начхати. А можливо, й ні. Мені не хотілося смикати Рендома і питати поради не тільки тому, що, можливо, в нього у Кашфі саме тепер своїх справ по саме нікуди, а головно через те, що він теж може почати розпитувати мене про мої найближчі плани та невідкладні справи, а я не бажав йому брехати. Навіщо ускладнювати ситуацію? Наше з ним спілкування, цілком вірогідно, могло закінчитися тим, що він заборонить мені напад на Вежу. Єдиною людиною, якій я міг розповісти про Корал і отримати щось на зразок офіційної вказівки, про що саме маю право проінформувати її рідних, була Віалла. На жаль, на цю хвилину Віалла цілком поринула в обов’язки господині.

Зітхнувши, я повернувся до обіду.

Білл перехопив мою увагу, трохи нахилившись до мене. Я теж наблизив до нього голову.

— Так? — сказав я.

— Мені треба було з тобою дещо обговорити, — сказав Білл. — Правда, я сподівався, що ми знайдемо тут для цього вільний час, тишу та відлюдний куточок.

Я хихотнув.

— Так, — провадив далі він. — А тепер бачу, що можемо спробувати побесідувати хіба отак. Принаймні, якщо говорити стиха, начебто ніхто не має почути. Я не розібрав ані слова з того, про що балакали ви з Найдою. Отже, якщо музики не припинять грати, можна спробувати.

Я кивнув і відправив до рота ще кілька шматочків.

— Проблема в тому, що, з одного боку, беґмійці не мають про це почути. Але, з іншого боку, відчуваю, що, можливо, ти маєш про це дізнатися, враховуючи твою причетність до історії з Люком і Джасрою. Який у тебе подальший розклад? Я б волів краще спокійно розповісти тобі все пізніше, але, якщо не матимеш вільної хвилини, можу коротенько передати тобі суть справи зараз.

Я поглянув на Найду та Кейда. Вони, здавалося, цілковито зосередилися на обіді й, на мою думку, не могли нас розчути. На жаль, я не мав напоготові жодного закляття, що перешкоджає підслуховуванню.

— Кажи, — прошепотів, прикриваючись келихом з вином.

— Почну з того, — сказав Білл, — що Рендом надіслав мені купу паперів — переглянути. Це чернетки договору, згідно з яким Амбер надає Кашфі привілейований статус у торгівлі, так само, як і Беґмі. Тобто їх безсумнівно приймають до Золотого Кола.

— Зрозуміло, — відповів я. — Не можу сказати, що це є цілковитою новиною. Але завжди краще знати напевне, що відбувається.

Він кивнув і сказав:

— Але це ще не все.

Саме тоді музика замовкла і стало чутно голоси всіх, хто сидів за столом. Подивившись праворуч, я побачив, що офіціант щойно приніс музикантам тацю з наїдками та вино. Вони відкладали убік інструменти й сідали трохи перепочити. Мабуть, грали вже який час до нашої появи і, певна річ, мали зробити перерву.

— Пізніше, — засміявся Білл.

— Добре.

Нам подали тарілочки з фруктами під незвичним соусом. Я пірнув у десерт ложкою, і тут Найда жестом попросила мене про увагу. Знову нахилився ближче до неї.

— Як щодо цього вечора? — прошепотіла вона.

— Тобто? Я ж уже сказав, що збираюся пошукати Корал, якщо вона не з’явиться.

Найда покрутила головою.

— Я не про це, — сказала. — Згодом, після пошуків. Знайдеться у вас час поговорити?

— Про що саме?

— Якщо вірити вашому досьє, останнім часом ви мали купу неприємностей, бо хтось увесь час намагається вас дістати.

Цікаво було б подивитися на те кляте досьє. Але я цього не сказав, а тільки зауважив:

— Ця інформація дещо застаріла. Всі проблеми, що я мав, уже позаду.

— Справді? То наразі ви не маєте ворогів?

— Цього не можу стверджувати, — відповів я. — Список дійових осіб постійно змінюється.

— Тобто, ви й досі позначені чиєюсь міткою?

Я уважно подивився на неї.

— Ви неймовірна жінка, Найдо, — промовив я, — але маю запитати: що вам до моїх справ? Кожен час від часу стикається з проблемами. Просто наразі маю їх трохи більше, ніж зазвичай. Але з ними впораюся.

— Чи загинете, намагаючись це зробити?

— Може, й так. Сподіваюся, цього не станеться. Однак чому це має вас цікавити?

Вона поглянула на Кейда, який, здавалося, не бачив нічого довкола, крім свого десерту.

— А якщо я зможу вам допомогти?

— Яким чином?

Найда посміхнулася.

— Методом винятку, — заявила.

— Отакої! І це стосується певної особи чи навіть осіб?

— Так.

— Ви володієте спеціальними можливостями, аби застосовувати такий метод?

Посмішка не зникала з її обличчя.

— Так, і він дає змогу чудово розв’язувати проблеми, котрі створили інші, — сказала вона. — Усе, що мені потрібно знати, — хто ваші вороги й де вони перебувають.

— То це якась секретна зброя?

Найда знову поглянула на Кайда, бо я трохи підвищив голос.

— Можна назвати і так, — погодилася вона.

— Цікава пропозиція, — сказав я. — Та ви й досі не відповіли на моє перше запитання.

— Нагадайте, на яке.

Нам довелося перервати розмову — через офіціанта. Він підійшов наповнити наші келихи, бо настав час для другого тосту. Перший, на честь Віалли, виголосила Левелла, а другий запропонував Оркуз — за «стародавній союз між Амбером та Беґмою». Я випив за це і почув, як Білл бурмоче: «Він, щоправда, стає трішечки натягнутим...»

— Союз? — перепитав я.

— Еге ж.

Я подивився на Найду. Та не зводила з мене очей, очевидно, чекаючи, що наша