Шістка воронів - Лі Бардуго
Але, якщо вони впораються, навіть віддавши Перу Гаскелю його частку, Казові стане зелененьких, щоб змінити все, щоб нарешті здійснити свою мрію, котра не полишала його відтоді, коли він уперше виповз із холодної гавані, а бажання помсти випалювало в його грудях чорну діру. Нарешті він сплатить свій борг Джорді.
До того ж існують ще й інші переваги. Рада Керчу стане його боржником, не кажучи вже про те, що після цієї крадіжки його репутація злетить до небес. Просочитися крізь непроникні стіни Льодового Двору й викрасти приз просто з-під носа фієрданської шляхти й військових сил? Маючи такий досвід за плечима й цілісіньку купу зелененьких у руках, він більше не муситиме працювати на Пера Гаскеля. Розпочне власну справу.
Але щось було не так.
— Чому я? Чому Покидьки? Існують банди, досвідченіші за нашу.
Мікка закашлявся, і Каз помітив кров на його рукаві.
— Сядь, — увічливо запропонував Ван Ек, допомагаючи Міцці влаштуватися на стільці й запропонувавши Гриші свій носовичок. Потім зробив знак охоронцеві: — Принеси трохи води.
— Тож, — нетерпляче мовив Каз.
— Скільки вам років, пане Бреккер?
— Сімнадцять.
— Вас не заарештовували, відколи вам виповнилося чотирнадцять, проте, наскільки мені відомо, ви не стали чеснішим, аніж тоді, коли були хлопчиком. Отже, можу лише припустити, що ви маєте саме ті якості, що мені потрібні: ви не дастеся їм до рук. — Ван Ек легенько посміхнувся. — Але вирішальною стала історія з моїм Де Каппелем.
— Не знаю, про що йдеться.
— Півроку тому картина Де Каппеля вартістю сто тисяч крюґе зникла з мого будинку.
— Оце так втрата.
— Так і було, тим паче, що я був певен, що до моїх галерей неможливо проникнути, а замки на дверях найнадійніші.
— Здається, я щось про це читав.
— Так, — зітхнув Ван Ек. — Гонор — небезпечна штука. Мені хотілося похвалитися своїм набутком і всіма зусиллями, яких я доклав заради нього. І от, незважаючи на всю охорону, собацюр, сигналізацію та найвідданіших на весь Кеттердам служників, моя картина зникла.
— Співчуваю.
— Чекаю, поки вона з’явиться десь на світових ринках.
— Може, ваш злодій працював на замовлення покупця.
— Звичайно, існує й така можливість. Але щось мені підказує, що він узявся за цю справу з іншої причини.
— Наприклад?
— Щоб довести, що він зможе.
— Як на мене, безглуздий ризик.
— Так, хто знає, якими мотивами керуються злодії?
— Точно.
— Зважаючи на все, що мені відомо про Льодовий Двір, саме того, хто вкрав мого Де Каппеля, і варто запросити для виконання цього завдання.
— То вам краще найняти його. Чи її.
— Свята правда. Але я мушу вдовольнитися вами.
Крамар кілька секунд пильно вдивлявся в обличчя Каза, наче намагався побачити там зізнання, а тоді нарешті запитав:
— То ми домовилися?
— Не так швидко. А що сталося з Цілителем?
Ван Ек розгубився:
— З ким?
— Ви сказали, що перевіряли наркотик на Гриші з кожного ордену. Мікка — Плинороб, він ваш Етерець. Творець, котрий підробив те золото, — Матерець. А де ж Корпуснієць? Цілитель?
Ван Ек злегка скривився, але все ж таки сказав:
— Чи не складете мені компанію, пане Бреккер?
Обережно, не зводячи очей із Мікки й вартових, Каз рушив за Ван Еком до дверей із бібліотеки й далі коридором. Будинок аж сочився купцевими статками: на стінах панелі з темного дерева, чорно-білі кахлі на підлозі, усе свідчило про вишуканий смак, усе було ідеально стриманим і напевне належало до витворів найкращих майстрів, котрі досконало володіли своїм ремеслом. Проте садиба справляла неприємне враження кладовища: кімнати спорожнілі, штори запнуті, меблі вкриті білими простирадлами. Кожна затінена кімната, яку вони минали, здавалася якимось забутим морським пейзажем, тут і там поцяткованим айсбергами.
Уд. Хлопець раптом згадав, де чув це ім’я. Минулого тижня в садибі радника на Ґельдстрат сталася якась неприємна подія. Ціле обійстя оточила юрба охоронців міської варти. Каз чув плітки про спалах епідемії вогняної віспи, але навіть Інеж не вдалося з’ясувати більше.
— Це будинок радника Уда, — мовив Каз, відчуваючи, як шкірою побігли сироти. Він аж ніяк не хотів підчепити якусь чуму, але купець і його вартові не мали надто занепокоєного вигляду. — Я думав, його закрили на карантин.
— Те, що тут сталося, нам не загрожує. І якщо ви, пане Бреккер, виконаєте свою роботу, ніколи не загрожуватиме.
Ван Ек провів Каза до дверей, і вони вийшли в охайно підстрижений садок, сповнений ароматом ранніх крокусів. Цей запах ледь не відправив хлопця в нокаут. Згадка про Джорді була занадто свіжою, і на хвильку Бреккер опинився не в саду заможного купця біля каналу, а на весняному моріжку, де він стояв навколішки, підставляючи жаркому сонцю щоки, а голос брата кликав його додому.
Каз струснув головою. «Мені потрібно або випити філіжанку найтемнішої та найміцнішої кави, яку лише можна знайти, — подумав він, — або щоб хтось насправді відправив мене в нокаут потужним ударом у щелепу».
Ван Ек прямував до елінгу, що стояв на березі каналу. Крізь його зачинені вікна соталося світло й утворювало візерунки на садовій доріжці. На варті стояв один-єдиний міський охоронець, але Ван Ек дістав зі своєї кишені ключ і повернув його у важкій колодці. З приміщення вирвався гнітючий сморід людських випорожнень, і Каз затулив обличчя рукавом. Ось тобі й весняні крокуси.
Два скляні ліхтарі на стіні освітлювали кімнату. Обличчям до гігантської залізної скрині стояло кілька охоронців, а підлога під їхніми ногами була встелена битим склом. Деякі з чоловіків були вбрані в багряну форму міської варти, а решта — у блідо-зелені лівреї Удового будинку. Крізь те, що, як збагнув Каз, було вікном для спостережень, виднівся ще один вартовий, котрий стояв біля порожнього столу й двох перекинутих стільців. Як і всі інші, він стояв, розслаблено звісивши руки, із порожнім обличчям і тупився в нікуди. Купець підрегулював гасову лампу, і Каз побачив на підлозі тіло в багряній формі, очі в чоловіка були заплющені.
Ван Ек зітхнув і нахилився, щоб перевернути тіло.
— Ми втратили ще одного, — повідомив він.
Це був молодий хлопчина, над його верхньою губою лише почали пробиватися вусики.
Купець віддав наказ охоронцеві, що впустив їх усередину, і за допомогою одного із членів Ван Екового кортежу той підняв тіло й виніс його
