Шістка воронів - Лі Бардуго
— Яка з мене користь Торговельній Раді?
Ван Ек покопирсався в паперах, котрі тримав у руці.
— Уперше вас заарештували, коли вам було десять, — промовив він, звіряючись із документами.
— Хто ж не пам’ятає свій перший раз.
— Ще двічі того ж року, двічі в одинадцять. Вас схопили, коли міська варта зачищала ігровий зал. Тоді вам було чотирнадцять, але відтоді ви жодного разу не попадалися.
Це була щира правда. За три роки нікому не вдавалося його схопити.
— Я виправився, — промовив Каз, — знайшов чесну роботу й став працьовитим вірянином.
— Не хуліть Бога, — терпляче сказав Ван Ек, але в його очах зблиснув гнів.
«Вірянин», — зауважив подумки Каз, згадуючи все, що йому було відомо про Ван Ека: заможний, набожний удівець, нещодавно вдруге одружився з дівчиною, не надто старшою за Каза. І, звичайно ж, не варто забувати про таємницю Ван Екового сина.
Купець продовжував гортати аркуші.
— Ви працювали букмекером на боксерських боях за гроші, на кінних перегонах і заробляли на власних азартних іграх. Понад два роки були піт-босом у «Воронячому клубі». Ви наймолодший із тих, хто коли-небудь керував букмекерськими конторами й зміг подвоїти прибутки за цей час. Ви шантажист…
— Я торговець інформацією.
— Шахрай.
— Я створюю можливості.
— Звідник і вбивця.
— Я не торгую повіями й не вбиваю безпідставно.
— І які ж у вас причини?
— Такі самі, як у вас, купцю. Вигода.
— Як ви отримуєте інформацію, пане Бреккер?
— Називайте мене зломщиком.
— Мабуть, у вас талант.
— Жодних сумнівів. — Каз легенько відхилився назад. — Бачте, кожна людина — це сейф, схованка секретів і прагнень. Є ті, що вибирають шлях насильства, але я надаю перевагу благороднішому підходу — відповідний тиск у відповідний момент у правильному місці. Це делікатна річ.
— Ви завжди висловлюєтеся метафорами, пане Бреккер?
Каз посміхнувся:
— Це не метафора.
Він зіскочив зі стільця ще до того, як ланцюг упав на підлогу. Стрибнув до столу, схопив ніж для розпечатування листів однією рукою й сорочку Ван Ека другою. Тонка тканина зморщилася, коли він притиснув ніж до купцевого горла. У Каза паморочилося в голові, а ноги ледь не скрипіли після тривалого сидіння на стільці, але зі зброєю в руці світ здавався сонячнішим. Охоронці Ван Ека наставили на нього пістолі й мечі. Бреккер відчував, як калатає купцеве серце під вовняним костюмом.
— Гадаю, мені не варто витрачати зайве повітря на погрози, — поцікавився Каз. — Підкажіть мені, як дістатися до дверей, чи я вистрибну у вікно разом із вашим хазяїном.
— Думаю, я маю дещо, що змінить вашу думку.
Каз злегка штурхнув його.
— Мене не цікавить, хто ти такий і який завбільшки твій рубін. Ніхто не має права висмикувати мене з моїх вулиць. І краще не намагатися укладати зі мною угоди, поки я в кайданах.
— Мікко, — погукав Ван Ек.
І це сталося знов. Хлопець пройшов крізь бібліотечну стіну. Він був блідий, наче мрець, убраний у вишитий блакитний піджак Плиноробів Гриші з червоно-золотою стрічкою на лацканах, що вказувала на його приналежність до маєтку Ван Ека. Але навіть Гриші не могли проходити крізь стіни.
«Наркотики, — подумав Каз, намагаючись не панікувати, — мене чимось накачали». Або це якась ілюзія, щось на кшталт того, що показують у театрах Східної Клепки, як розрізана навпіл дівчина чи голуби, що вилітають із чайників.
— Що це, у біса, таке? — проревів він.
— Відпустіть мене, і я поясню.
— Ніщо не заважає тобі пояснювати з того місця, де ти стоїш.
Ван Ек важко видихнув.
— Те, що ви бачите, — ефект від юрди парем.
— Юрда — це лише стимулятор.
Маленькі висушені квіточки, що росли в Новозем’ї та які продавали в будь-якій крамниці Кеттердама. На початку свого перебування в лавах Покидьків Каз жував їх, щоб не заснути на варті. Після цього його зуби ще кілька днів були помаранчевими.
— Вона зовсім невинна, — промовив урешті.
— Юрда парем — дещо геть інакше і, точно кажу, не невинне.
— Тож ви накачали мене наркотиками.
— Не вас, пане Бреккер. Мікку.
Каз вдивився у хворобливу блідість обличчя Гриші. Він мав чорні кола під очима, а тендітна, тремтлива статура виказувала людину, котра часто забуває поїсти, проте їй байдуже.
— Юрда парем — кузина звичайної юрди, — вів далі Ван Ек. — Її роблять із тієї ж рослини. Ми не знаємо, як виготовляють наркотик, але Бо Юл-Баюр надіслав його зразок до Торговельної Ради Керчу.
— Він шуанець?
— Так. Він вирішив дезертирувати, тож надіслав нам зразок, щоб запевнити в щирості своїх заяв стосовно надзвичайного наркотичного ефекту. Прошу, пане Бреккер, це найнезручніше положення. Якщо хочете, я дам вам пістоль, і ми сядемо й обговоримо все більш цивілізовано.
— Пістоль і мій ціпок.
Ван Ек зробив знак одному з охоронців, котрий вийшов із кімнати й за мить повернувся з Казовою палицею. Хлопець навіть зрадів, що вартовий скористався дверима.
— Спочатку пістоль, — наказав він. — Повільно.
Охоронець витяг зброю з кобури й передав її руків’ям уперед Казові. Той схопив і звів пістоль одним швидким рухом, потім відпустив Ван Ека, кинув ніж на стіл і висмикнув палицю з рук охоронця. Пістолет був кориснішим, але ціпок дарував Казові відчуття полегкості, яке хлопцеві навіть не хотілося оцінювати.
Ван Ек позадкував на кілька кроків, збільшуючи дистанцію між собою й зарядженою зброєю. Здавалося, він не збирався сідати. Каз теж не планував цього робити, тому тримався ближче до вікна, щоб вистрибнути в разі небезпеки.
Купець глибоко вдихнув і спробував дати лад своєму костюму.
— Ваш ціпок — справжня зброя, пане Бреккер. Це подарунок Творця?
Так і було: Творець Гриші змайстрував цю палицю зі вставками свинцю. Вона ідеально підходила для того, щоб ламати кістки.
— Гадаю, це не ваша справа. Продовжуйте розповідь, Ван Еку.
Купець прокашлявся.
— Коли Бо Юл-Баюр надіслав зразок юрди парем, ми нагодували ним трьох Гришей, по одному з кожного ордену.
— Щасливі добровольці?
— Найманці, — зізнався Ван Ек. — Першими були Творець і Цілитель, яких найняв радник Уд. Мікка — Плинороб. Він належить мені. Ви бачили, на що він здатний після вживання наркотику.
Уд. Чому це ім’я здалося знайомим?
— Я не знаю, що бачив, — сказав Каз, глипнувши на Мікку. Погляд Гриші зосередився на Ван Екові, наче він чекав наступного наказу. Чи нової дози.
— Зазвичай Плинороби можуть контролювати течії, прикликати воду чи вологу з повітря або найближчого джерела. Вони керують потоками в нашій гавані. Але під впливом юрди парем Плинороби можуть змінювати власний стан із твердого на рідкий чи газоподібний і навпаки. Це саме
