Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Але все ж, незважаючи на те, що він боровся завзятіше, ніж будь-коли в своєму життя, він був змушений відступати все далі і далі. Це було єдиним способом запобігти своїй поразці.

Знову і знову він скажено атакував, врізаючись у ворожу лінію, але їх з'являлося тільки ще більше, займаючи місце полеглих від його клинка. У цьому потоці неймовірних зусиль найкраще, що він міг зробити — це відступати. Він відступав з кожним подихом.

Келен була так близько, і в той же час, така далеко. Тепер Джеган знову забирав її від нього.

Річард вилаяв себе за те, що не зробив більшого, щоб знищити Джегана. Він повинен був намагатися ретельніше. Якби тільки та людина не встала перед Джеганем в такий невідповідний момент, стріла Річарда зробила б свою роботу.

Але, навіть сказавши собі, що він повинен був зробити більше, він повинен був спробувати щось ще, він знав, що не можна зациклюватися на тому, що він міг би зробити по-іншому. Він повинен був придумати, що він міг зробити зараз.

Коротким скороминущим поглядом він побачив, що Ніккі теж лежить на землі. Як і Келен, вона також відчайдушно страждала. Річард знав, що йому терміново потрібно було їм допомогти. Самуель напевно не міг зробити нічого путнього.

Безумство занепокоєння викинуло Річарда зі стану концентрації. Він промахнувся в випаді з ударом, залишивши людину в живих, дозволивши тому знову накинутися на себе. Тільки швидка реакція врятувала його від леза, яке зробило би більше, ніж неглибокий розріз поперек його плеча.

Кілька разів він майже розлучився з життям, намагаючись мигцем поглянути на Келен. Він ледь не пропустив рух, поки трохи не стало надто пізно. Він знав, що повинен зосередитися. Він не зможе допомогти Келен, Ніккі і Джилліан, будучи мертвим.

Однак, його руки немов налилися свинцем. Вони були слизькими від крові. Меч в його руках теж ковзав.

Чоловік крутанув сокиру в своєму зап'ясті, підкидаючи його, ніби показуючи Річарду, що тепер йому доведеться битися з професіоналом. Чоловік впіймав ручку сокири і махнув нею вниз зі смертельним наміром.

У самий останній момент Річард ухилився в бік, і з натужним криком замахнувся своєю власною зброєю.

Удар відсік руку чоловіка. Річард відіпхнув ногою вбиту людину, відкинувши його з дороги, потім пірнув під дикий замах мечем по його голові і проткнув своїм мечем нижню частину живота нападника.

Меч, яким він користувався, був хороший, але це був не його меч. Його мечем володів Самуель.

Річард боявся уявити, що там робив Самуель. Бачачи його поряд з Келен, тим не менш, насправді, йому й не треба було нічого уявляти.

Річард згадав, як Зедд сказав йому, вперше вручивши Меч Істини, що він не зможе використати його проти Даркена Рала, тому що той запустив в гру шкатулки Одена. Зедд сказав, що протягом цього річного періоду сила Одена захищає Даркена Рала від Меча Істини.

Річард знав, що було нерозумно робити те, що він тільки що зробив, але він повинен був перевірити свою теорію. Він повинен був знати правду про це, якщо збирався досягти успіху в тому, що йому належало зробити.

Скриньки Одена дійсно були введені в гру від його імені, і по цій причині Меч Істини не зміг нашкодити йому.

Коли він подумав, що більше вже не може продовжувати, він випустив на волю справжній гнів, який він почував через страшну небезпеку за Келен, змушуючи себе не зупинятися.

Він не знав, як довго він зможе витримати таке зусилля. Він був упевнений тільки в одному — коли він зупиниться, він помре.

Саме тоді хтось раптом почав прорубувати собі шлях за спиною Річарда, захищаючи його ліву сторону від трійки мужланів, насідаючих на нього напрямки. Краєм ока Річард відмітив червону фарбу.

Він різонув мечем вниз поперек обличчя людини, яка тільки що зробила помилку, замахнувшись рукою назад. Коли він з криком впав в сторону, Річард використовував відкритий просвіт, щоб поглянути вліво від себе.

Це був Брюс.

— Що ти тут робиш? — Заволав йому Річард крізь брязкіт сталі.

— Те, що й завжди — захищаю тебе!

Річарду насилу вірилося, що Брюс, регулярний солдат Імперського Ордена, встав пліч-о-пліч з ним на боротьбу, зламавши охорону імператора. Ця людина здійснила зраду, щоб боротися разом з Річардом.

Він подумав, що перемога над командою імператора була ще більшою зрадою. Брюс боровся з усією люттю. Він знав, що це було грою, яку він не міг дозволити собі програти. Відсутню йому майстерність він заповнював величезною завзятістю.

Річард кинув ще один короткий погляд і побачив, що Самуель потягнув Келен геть. Її обличчя виражало жахливе страждання. Її пальці покрилися кров'ю від спроб здерти з себе ошийник.

Від раптової спалаху і важкого глухого удару в повітрі солдатів навколо Річарда, включаючи Брюса, віднесло назад, як ніби вибухом. Однак, ні полум'я, ні диму, ні летять осколків, ні дзвінкого шуму від вибуху не послідувало.

Стоячи в епіцентрі події, Річард залишився один на один зі своїм розпливчатим зором і плоттю, пропалений силою удару.

У всіх напрямках на землі лежав ліс скошених здоровенних імператорських охоронців, повалених немов колоди. Вдалині бушував гвалт битви, але навколо Річарда була страхітлива тиша.

Більшість людей, схоже, були без свідомості. Деякі стогнали, намагаючись поворухнутися, але їх руки безвольно падали після короткої спроби підняти їх, немов навіть це було для них занадто великим зусиллям.

Удар болю раптово врізався в основу черепа. Річард відчув, ніби брок, поцілив ззаду залізним бруском. Приголомшуюча біль кинула його на коліна. Він впізнав це відчуття. Його не вдарили залізом; це була магія. Біля нього на землі обличчям вниз лежав Брюс.

Все ще стоячи на колінах, Річард побачив у віддаленій темряві, як якась кістлява жінка пробирається до нього через повалених солдатів. Вона рухалася, як стерв'ятник, що