Бенкет круків - Джордж Мартін

«Таким, як він, ніколи я не сподобаюся,— подумала Брієнна,— хай чим відзначуся».

— Мілорде, може бути, що про дівчину щось відомо Сандору Клігану. Якщо мені вдасться знайти його...

— Кліган перекинувся до беззаконників. Схоже, тепер він з Бериком Дондаріоном. А може, й ні: всі кажуть по-різному. Ви тільки покажіть мені, де вони ховаються, і я їм залюбки животи випатраю, а тельбухи спалю. Ми вже повісили десятки беззаконників, але ватажкам вдається уникати нас. Кліган, Дондаріон, червоний жрець, а тепер ще та жінка — Твердосерда... як ви їх збираєтеся знайти, якщо навіть я не можу?

— Мілорде, я...— Брієнна на це відповіді не мала.— Я просто спробую.

— Ну, спробуйте. У вас є грамота, мого дозволу ви не потребуєте, але я все одно даю вам свій дозвіл. Якщо вам пощастить, відбудетеся водянками від сідла. А якщо не пощастить, Сандор Кліган, може, й не уб'є вас по тому, як уся та зграя вас зґвалтує. Приповзете назад на Тарт з байстрюком якогось пса у лоні.

Брієнна не зважала.

— Мілорде, скажіть, будьте ласкаві: скільки людей з Гончаком?

— Шість, чи шістдесят, чи шістсот. Усе залежить від того, кого запитувати,— мовив Рендил Тарлі, якого явно вже втомила ця розмова. Він розвернувся йти геть.

— Дозвольте мені й моєму зброєносцю скористатися вашою гостинністю, поки...

— Не дозволю. Під свій дах я вас не пущу.

Сер Гайл Гант зробив крок уперед.

— Перепрошую, мілорде, але наскільки я розумію, це й досі дах лорда Мутона.

Тарлі кинув на лицаря отруйний погляд.

— У Мутона мужності — як у черв'яка. Навіть не кажіть мені про Мутона. Що ж до вас, міледі, всі кажуть, що батько ваш — людина порядна. Якщо це правда, мені шкода його. Одних людей боги благословляють синами, інших — доньками. Але ніхто не заслуговує на таке прокляття, як ото ви. Поки в Дівоставі правлю я, леді Брієнно, ви сюди не повернетеся — ні жива, ні мертва.

«Словеса — це суховій,— сказала собі Брієнна.— І вони не здатні ранити. Полетять собі далі».

— Як зволите, мілорде...— почала вона прощатися, але Тарлі вже розвернувся й пішов. Брієнна вийшла з двору як уві сні, не відаючи, куди прямує.

— Тут є заїзди,— приєднався до неї сер Гайл.

Вона похитала головою. Розмовляти з Гайлом Бантом не хотілося.

— Пригадуєте «Смердючу гуску»?

— А що?

Плащ у неї й досі смердів тою гускою.

— Зустрінемося там завтра опівдні. Мій кузен Алін був серед тих, хто шукав Гончака. Я з ним поговорю.

— Навіщо це вам?

— А чом би й ні? Якщо вам вдасться те, що не вдалося Аліну, я зможу ще багато років глузувати з нього.

В Дівоставі й справді ще лишалися відчинені заїзди — сер Гайл не помилився. Звісно, багато з них згоріло під час набігів і досі не були відновлені, а ті, що зосталися, мало не лускали від солдатів з війська лорда Тарлі. По обіді Брієнна з Подриком пройшлися по всіх, але ніде не знайшли вільного ліжка.

— Сер? Міледі? — мовив нарешті Подрик, коли сонце вже сідало.— Ще ж є кораблі. А на кораблях — ліжка. Гамаки. Чи койки.

У доках досі роїлося від вояків лорда Тарлі, як ото густо роїлися мухи над головами трьох кривавих лицедіїв, але сержант знав Брієнну в обличчя й тому на вході не зупинив її. Місцеві рибалки швартувалися на ніч і закликали покупців, сподіваючись допродати денний улов, але Брієнну цікавили більші кораблі, які здатні подолати бурхливі води вузького моря. У порту таких було півдюжини; один з них — галеас «Титанова дочка», вже віддавав кінці, готовий відчалити з вечірнім припливом. Брієнна з Подриком обійшли кораблі, які ще лишилися. Шкіпер «Мартингородчанки» прийняв Брієнну за повію і повідомив, що його корабель — не якийсь там дім розпусти, а гарпунник на ібенському китобої запропонував купити в неї хлопця, але в іншому місці їм пощастило більше. На «Мореплавці» Брієнна купила Подрику апельсин і дізналася, що цей ког щойно повернувся зі Старгорода, дорогою завітавши до Тайроша, Пентоса й Сутінь-долу.

— Далі Мартингород,— повідомив шкіпер,— а звідти навколо Пальців у Сестритон і Білу Гавань, якщо не здійметься шторм. Це чистий корабель, на «Мореплавці» набагато менше щурів, ніж деінде, а ще в нас на борту є свіжі яйця й масло. Міледі потрібно на північ?

— Ні.

«Поки що ні». Це було спокусливо, але...

Поки переходили до іншого пірсу, Подрик, шаркаючи ногами, заговорив:

— Сер? Міледі? А що як міледі подалася додому? Інша міледі, тобто. Сер. Леді Санса.

— Її домівку спалили.

— І все-таки. Там живуть її боги. А боги безсмертні.

«Боги безсмертні, а от дівчатка смертні».

— Тимеон — жорстокий убивця, але не думаю, що він збрехав про Гончака. Не можна плисти на північ, поки ми все не перевіримо. Будуть ще кораблі.

У східному кінці гавані нарешті знайшли нічліг на борту побитої штормом торгової галери під назвою «Леді Мирська». Вона страшенно кренилася, оскільки втратила в тому штормі щоглу й половину команди, але шкіперу саме бракувало коштів, щоб полагодити її, тож він за кілька пенні радо пустив Брієнну й Пода в порожню каюту.

Спали вночі погано. Брієнна прокидалася тричі. Першого разу — коли почався дощ, а другого — коли щось рипнуло, і їй привиділося, що то Спритний Дик скрадається, щоб убити її. Другого разу вона прокинулася з ножем у руці, але ніде нічого не було. В темряві маленької тісної каюти Брієнна якусь мить не могла пригадати, що Спритний Дик загинув. А коли знову поринула в сон, їй наснилися ті, кого вона вбила. Танцювали навколо, глузуючи з неї і намагаючись ущипнути, в той час як вона рубала їх мечем. Вона порубала їх на криваве шмаття, та вони й досі кружляли навколо... Шагвел, Тимеон і Пиг, ага, а ще Рендил Тарлі, і Варго Гоут, і Рудий Ронет Конінтон. Ронет у пальцях затиснув троянду. Коли він простягнув її Брієнні, дівчина відтяла йому долоню.

Прокинулася Брієнна, вся зарошена потом, і решту ночі кулилася під плащем, дослухаючись до цебеніння дощу по палубі над головою. Ніч була буремна. Час до часу вдалині гуркотів грім, і Брієнна думала про браавоський корабель, який відчалив з вечірнім припливом.

Зранку Брієнна знову розшукала «Смердючу гуску», збудила неохайну