Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

Нікому про подібне навіть чути не доводилося, і вже зовсім не можна було зрозуміти, як таке могло статися під фортом, посеред їхньої долини з видом на Скам’янілі Чудеса, по дорозі до святого водоспаду. Буквально за декілька кроків від них. Повірити в це було неможливо, тож із форту вибігли майже всі, хто це почув.

Охоронець теж побіг, бо покликали і його. «Тільки глянь, який із тебе охоронець! Як це можливо! Під самим фортом! Хто міг це зробити?! Ти тільки глянь!»

Ну він і подивився.

Натомість не побачив людини з мечем за спиною, який, немов тінь, прослизнув усередину форту.

Відразу за воротами Драккайнен звернув і побіг уздовж частоколу, де під стіною сараю стояв візок із сіном. Він на мить присів біля передніх коліс і з широкою усмішкою витягнув свій багатофункціональний швейцарський ніж, провезений проти всяких правил. Біля самого руків’я розташовувалося сталеве кільце. Подорожній потягнув за нього, витягаючи тридцятисантиметрову струнну пилку. Мономолекулярний волос із гостротою діаманту і витрималістю, яку можна порівняти зі швартовим канатом великого корабля. Перекинув струну через балку дишля і відрізав її трьома довгими рухами.

— Ти ніколи не використовуєш усіх тих гаджетів, казали вони, — бурмотів собі під носа, несучи дишель на плечі провулком між частоколом і стіною сараю. Ішов, рахуючи кроки, поки не опинився на рівні приміщення, з якого недавно долинали перелякані дитячі голоси. Якісь сонні, як у лихоманці.

«Де музика? Хочу, щоб знову була музика! Мамо… мамо… мамо… Хочу до змія…»

По його шкірі пробігали мурашки від самої згадки про це.

Він обіпер дишель об частокіл, підскочив, розставив ноги між частоколом і стіною і виліз на дах сараю.

Десь удалині люди кричали одне на одного, лаялися і погрожували невидимому ворогові. І все через декілька змій. Для них це було щось таке, як для араба канкан голяка на молитовному килимку.

Драккайнен втягнув дишель нагору і раптово завмер у дуже незручній позі. За сараєм з’явився високий чоловік Змія і, спершись спиною об стіну, розшнурував штани.

Потім залунало дзюрчання і безтурботне насвистування. Драккайнен терпляче чекав, тримаючи дишло в повітрі. Змій сходив до вітру, після чого, порпаючись у штанях, раптом глянув на нижній кінець дрючка, що висів за метр від його голови. Повів за ним поглядом і на тлі темного неба побачив Подорожнього, який завмер за два метри вище.

— Немає чого сцяти за сараєм, — пробурчав Драккайнен з огидою, а потім врізав Змієві кінцем дишля в обличчя. Підняв дровиняку і перекинув її за частокіл, обперши одним кінцем між загостреними кілками.

Дістав меча і встромив його в стріху, розрізаючи мотузки і розпорюючи старі шари соломи, що смерділи пилом. Покриття даху посипалося за сарай, і Подорожній знову потягнувся за складаним ножем і вийняв струну, щоб перерізати балки даху. Потім схилився і, лежачи на даху, відірвав дошки підлоги на низькому горищі. Зазирнув усередину і побачив п’ятьох дітей, що збилися в кутку і дивилися на нього очманілими очима. Перший етап завершено.

Десь далеко пролунали крики. Різкі й істеричні. Не було часу. Етап другий — саботаж. Кілька стріл, які послав з чагарника Грунальді, утримали натовп від того, щоб обшукувати найближчі кущі. Охоронець упав на стежку зі стрілою в оці, на нього звалилася товста баба з високо зачесаним волоссям, схожими на очерет. Хтось наступний, з ногою, прошитою навиліт, кульгаючи і волаючи, шукав сховку, інші кинулися ховатись за камінням.

Драккайнен, зігнувшись, пробігся дахом і перескочив на стріху, що вкривала будинок. Зараз треба було відвернути увагу обстріляних Зміїв від кущів і виграти трохи часу обом морякам.

Втягнув повітря і сконцентрувався, активуючи цифрал, а потім розщебнув сагайдак і, стоячи на даху, вийняв лук.

У зубах міг утримати лише дві стріли. Тому витягнув ще п’ять і встромив їх у стріху, активував тепловізор. У підступаючій темряві безформні плями тіні перетворилися на холодні скелі і фігурки, за ними, які палали гарячими кольорами. Драккайнен наклав стрілу і прицілився в небо, стежачи за параболічними лініями, що висвітлювала програма. Той, старший, що зігнувся під сумнівним захистом карликових сосен. Вказує рукою місце, де може ховатися Ґрунальді, і щось кричить. Красно дякую. Не будеш мені тут ні на що вказувати. Другий, що з криками біжить до воріт. Наступний. Наступний. Чергові стріли випустив у повітря одну за одною, чудово знаючи, куди вони поцілять, і зіскочив з даху.

З’їхав по слизькій соломі на подвір’я якраз вчасно, щоб зіткнутися з товстим Змієм, який поспішно виходив з дому із сокирою в руках.

Це тривало уламок секунди. Драккайнен ударив його коліном у печінку, великим пальцем — в око, а потім лобовою частиною шолома в обличчя. Притримав падаючого і насилу штовхнув на наступного чоловіка, який саме з’явився в дверях. Той роззявив рота, щоб закричати, і потонув в медово-густому повітрі прискорення.

Подорожній рубонув його зап’ястям нижче скроні, після чого підскочив і наніс удар в грудну клітку здорованя збоку. Обидва Змії попливли назад, падаючи всередину будинку. Чув, як ламають там щось із нескінченним протяжним тріском.

Драккайнен зачинив двері і роззирнувся. Знайшов поглядом забутий, опертий об стіну спис і встромив вістря в дошки дверей, обіперши другий кінець об землю. Потім вирвав жмут соломи зі стріхи і присів, щоб викресати вогонь.

Ґрунальді і Гйяфі увірвалися крізь широко відчинені ворота, голосно дихаючи і розмахуючи луками.

— Ґрунальді, тобі не сюди! — крикнув Драккайнен. — За частокіл! Будеш приймати дітей. Там, де обіпертий дишель, бігом!

Ґрунальді крутанувся на місці і побіг, немов за ним гналися демони.

Драккайнен підпалив стріху. З’явилися веселі помаранчеві вогники і клуби густого, як