Кістяк з Чорнобиля - Антон Дмитрович Мухарський
«Десь там — це де?» — цікавився Кость.
«Десь там є країна, яка так і називається “Десьтам”…» — Чупакабра невизначено вимахнула лапою в бік Північного полюса.
«А Гєна що робитиме?»
«Крокодил буде моїм особистим тілоохоронцем», — заявляла пихато.
Але чесні та прозорі вибори президента Перунового хутора, які відбулися того самого вечора, принесли Чупакабрі неабияке розчарування.
Перед початком голосування всі кандидати представили передвиборчі програми. Срібна Муха свою кандидатуру зняла, пославшись на зайнятість та погану артикуляцію.
Чупакабра, виголосивши сотні разів відшліфовану промову «про любов і щастя для всіх», не сумнівалася у власній перемозі.
Та промова Кістяка Костя вразила її до глибини серця.
«Родина — найвища цінність на землі, — забравшись на ґанок, неголосно проголосив він. — І ви — моя родина. Я вас щиро люблю і завжди готовий служити вам як президент. Дякую», — вклонився всім присутнім.
«Браво!» — заволав розчулений Лесик-Стасик, причому, здається, волали обидва, перекидаючись з горішніх ніг на нижні та навпаки.
Срібна Муха дзижчала від захвату, крокодил, не приховуючи сліз, ридав від щастя, та навіть хитра Чупакабра чи не вперше в житті відчула свої оченята на мокрому місці.
Проте промова Педро-Кончітто примусила всіх присутніх подивитися на слова Костя під іншим кутом зору.
«Традиційна родина — це прекрасно! — патетично вигукнуло воно. — І я не маю нічого проти неї. Але подивімося правді в очі. Хіба ми подібні як брати і сестри? Хіба ми схожі на своїх батьків, яких навіть і не знаємо… — багатозначно глянув убік Чупакабри. — Адже ми всі — мутанти!»
«Категорично прошу не вживати це слово на мою адресу!» — заверещала та, як ошпарена.
«Перепрошую, якщо мій вислів здався комусь неполіткоректним. Та це реальність, з якою треба навчитися жити. І тому я готовий бути президентом нашої нетрадиційної родини, де кожен має вільне право будь-коли змінити ім’я, стать, зовнішній вигляд і навіть утворити іншу родину. Під впливом радіації світ швидко міняється і ніхто не певен у тому, що я не почуватимуся крокодилом, а крокодил не стане хріновим огірком. Еволюцію не спинити!»
«Токо нє надо отетого вот, — загарчав розлючений Гєна, видираючись на ґанок. — Вот еті ваши штучкі про мутантов залиште для себе. Вони в наших краях не канають. Главноє в жизні — ето сіла! Я найсильніший із вас, а тому в случає чєго, смогу всєх защітіть. Голосуйтє за сіловой блок. Голосуйтє за Гєну!»
Кінець дебатам поклав Лесик-Стасик, закликавши присутніх до примирення та єднання.
«Подивіться на мене, — рохкав він. — Я — найкомпромісніша фігура. Виходець із традиційної родини, чия зовнішність змінилася через мутації. Але хіба від того став гіршим? Тут я веселий та балакучий. А тут (він перекинувся на Стасика) — страшний і сильний. Я вас і захистити зможу, і анєкдот розповісти: “Колобку, Колобку, я тебе з’їм! Я не Колобок — я їжачок з Чорнобиля…”. Ха-ха-ха! Голосуйте за нові рила, голосуйте за Лесика-Стасика!»
Але результати волевиявлення виявилися невтішними. Кожен із кандидатів проголосував за себе. Тому, скасувавши посаду президента, присутні вирішили перетворити Перунів хутір на парламентську республіку.
Крайню ліву позицію зайняла Чупакабра. Педро-Кончітто дотримувалося більш ліберальних лівих поглядів. Лесик-Стасик став у центрі. Кістяк Кость був поміркованим правим консерватором-традиціоналістом, у той час як Гєна зайняв радикальну праву позицію, раз у раз вступаючи з Чупакаброю в непримиренні суперечки.
Десь він накопав на неї компромат.
«Ця тварюка, прикриваючись гаслами “про любов і щастя”, вже накликала біду на голови мирних чорнобильських тварин», — щосили гарчав крокодил, згадуючи часи Великого Розстрілу.
«Це хто мені говорить?! Людожер, який не може контролювати власну агресію?!»
«Комуняцька потвора!» — волав Гєна.
«Фашиствующій молодчік!» — верещала Чупакабра.
Після чого, зазвичай, починалася бійка.
«Ваша біда в низькому рівні освіти та підвищеній емоційності, — сидячи в саду під яблунями аналізувало ситуацію Педро-Кончітто. — Замість малювати стратегії, шукати компроміси, ставити завдання та їх вирішувати ви готові знищити одне одного, доводячи свою виключну правоту, хоч, як ти знаєш, — абсолютної правди не буває…»
«Тому що наше справжнє єство — це крайній індивідуалізм», — зауважував Кістяк.
«Він вас і рятує, він вас і губить. Бо саме цим користаються вороги, яким і робити нічого не треба, окрім, як чекати, коли ви знову одне одного повбиваєте. Об’єднуєтесь лише в разі зовнішньої загрози. А як вона минає, знову переходите до внутрішніх чвар, вочевидь, дійсно потребуючи зовнішнього управління».
Хріновий огірок завжди трохи дистанціювався від місцевого населення, виступаючи таким
