Кістяк з Чорнобиля - Антон Дмитрович Мухарський
«Асфальт на півдні найсмачніший. Особливо, ко-ли влітку фури розкатують його в м’якеньке желе. Це як морозиво для дітей…» — пояснював друзям свої кулінарні вподобання.
А ще він з дитинства ненавидів порядок і дисципліну. Просто патологічно не терпів упорядковані обійстя й пофарбовані паркани. Бив ліхтарі на вулицях, ламав і розписував автобусні зупинки, терся спиною об свіжу фарбу, перевертав смітники й гидив у під’їздах багатоквартирних будинків.
Тож, коли іноземні гості запитають у вас: хто винен у тому, що в Україні погані дороги, обшарпані будинки, похилені паркани й купи сміття, — валіть усе на Лесика-Стасика, бо він у нас тварина добра й незлостива.
Ну, посердиться хвильку-другу, а потім наче нічого не було: «О, а хочете свіженький анекдот розповім: “Одна голова — добре. А дві — це Лесик-Стасик із Чорнобиля!” Ха-ха-ха…».
Те, що він кабан з особливими потребами, Лесик-Стасик зрозумів ще в дитинстві. Це сталося другого року після Великого Вибуху, коли одноголові однолітки з іншої зграї підняли його на сміх.
«Що це за двоголове чудовисько на оленячих лапках…» — реготали ущіпливо, обступивши з усіх боків.
І тут кабан-мутант уперше в житті проявив свій особливий характер.
Перекинувшись з ніг на ноги, допіру добродушний і всміхнений Лесик, вмить став лютим нещадним Стасиком, який завдав кривдникам такого прочухана, що ті бодай з місяць чухали боки, пошматовані його гострими іклами.
А під час Великого Розстрілу, рятуючи життя своїх родичів, чорнобильський кабан-мутант проявив справжній героїзм.
Це трапилося в селі Копачі, на той час уже майже геть зрівняному із землею.
Бульдозери та екскаватори скидали найзабрудненіші радіацією дерев’яні хати в заздалегідь вириті ями, засипаючи їх ґрунтом. Єдиною вцілілою будівлею лишився Будинок культури, побудований із силікатної цегли.
«Сховаємося саме там, — запропонував його батько, вожак зграї. — Вбивці й не подумають шукати нас у людському помешканні».
Але татусь помилився. Втомившись від розстрілів, мисливці вирішили перепочити саме в Будинку культури, влаштувавшись там на нічліг.
«Тікайте, я вас прикрию!» — тільки й встиг гукнути Лесик-Стасик, кидаючись на людей з рушницями, в той час як родичі, висаджуючи двері й вікна, чкурили вусібіч.
Й досі невідомо, чи вдалося їм прорвати мисливський кордон й утекти до Білорусі. Жодної звісточки за всі роки кабан від них не отримав. Але на згадку про той жахливий день носив у собі з пів кілограма картечі та ще з десяток свинцевих куль, що застрягли в нього під шкірою.
Тому не судіть суворо, бо часто буває так: з одного боку, ти — бешкетник і хуліган, а з іншого — життя готовий покласти за ближніх своїх. Не кожен на таке здатний.
От взяти, приміром, косооку Чупакабру, яка і накликала ту біду в Чорнобильську зону.
Глава сьома. ЛЮБОВ УРЯТУЄ СВІТБатьків своїх Чупакабра не пам’ятала.
Усвідомлення, що вона жива і може впливати на цей світ, прийшло тоді, коли вона задушила в обіймах першого кроля.
«Я люблю тебе сильно-сильно!» — притисла тваринку до грудей так міцно, що за хвилину кріль набув фіолетового кольору, випустивши дух.
«Бідолашний кролик, він помер! — у розпачі вигукнула Чупакабра. — Відтепер я боротимуся за права кроликів, щоб покращити їхнє життя!»
З часом, винищивши в обіймах сестринської любові всіх кроликів у окрузі, вона взялася боротися за права курей.
Підбираючись до тупуватих птахів зі святими гаслами «про захист прав курей», Чупакабра вже до осені майже знищила їхню популяцію.
«Смерть котам і собакам, що винищили наших співвітчизників!» — брехала перед численною популяцією гусок, котрі мріяли податися у вирій разом зі своїми мандрівними родичами.
«Еміграція — не вихід! Хіба ви не патріоти своєї землі? Хіба вам не милі ці луки і дніпровські плавні?»
Багато хто піддався на маніпуляції і загинув ще до Різдва, наближення якого гуси