Кістяк з Чорнобиля - Антон Дмитрович Мухарський
«Готові, батьку!» — озвалося військо.
«У цю тисячолітню грамоту кров’ю вписані ваші імена, — підняв пан угору старий пергамент. — Імена тих, хто поліг, захищаючи Україну. Вони не змиваються водою, не горять у вогні і не стираються часом. Бо герої — не вмирають і один раз на сто років отримують право знову зустрітися зі своїми рідними. Чи готові знову побачити тих, хто молився за вас, кого ви захищали від ворожої навали?»
«Готові, батьку!» — відгукнулося військо.
Відразу по тому вдарив третій дзвін на бані старої церкви.
І знову заворушилася земля й почали з неї поставати кістяки, обертаючись на жінок, дітей, стареньких бабусь і дідусів, що кидалися на груди своїм спасителям, впізнаючи в них найрідніших людей.
Це була мить Великого Єднання. Пролита на рідну землю кров героїв давала право цілим поколінням продовжувати життя на цій землі.
Зазвучали в прозорій ночі старовинні козацькі думи і народні пісні, військові марші та веселі весільні співанки. Бо саме в піснях зберігає народ свою душу. Саме пісня єднає і живих, і мертвих, і ненароджених дітей своїх.
Закружляли закохані пари, засміялися діти, усміхнулися своїм столітнім подругам сивочолі діди. Хвацько підкручуючи вуса, пустилися в гопак напівголі козарлюги. А там уже дивись, хтось варить борщ у великому казані чи грає на бандурі, хтось заплітає квіти в коси або стрибає через багаття, чи милується вкраїнськими далями.
На якусь мить Кістяку Костю навіть здалося, що серед веселого, щасливого народу він побачив бабу Ганю, котра обіймалася зі своїми братами, які загинули на війні, захищаючи Україну. Тільки вона була молодою, як на старій світлині, що висіла в хаті під іконами.
Він був хотів помахати їй здаля рукою, але раптом темна тінь впала на землю. То зграя чорного вороння, затуливши крилами місяць, кружляла в небі. Ворог завжди нападає підступно.
Знов ударяє дзвін на бані старої церкви. Та цього разу його тривожний набат не втихає, попереджаючи про небезпеку.
Перша хвиля гострих стріл, здавалося, падає на українців просто з неба. Старокиївські ратники першими приймають на себе удар і гинуть під ворожою навалою, засіваючи старий цвинтар кістками.
Тоді вперед виступають браві козарлюги, шаткуючи ворога гострими шаблями під гучні удари бойових тулумбасів. Та й на них уже чекають розриті могили.
І заливає кров гайдамацькі свитки, падають на землю освячені ножі. Здається, втрачено надію, бо десь забарилися наступні покоління вояків…
Аж ні! Ось вони, у синіх та чорних жупанах, виступають проти хижої, чужоземної навали, співаючи стрілецьких пісень. Знову закипає бій, що триває сорок років, як одна мить.
І знов-таки, здається, перемагає ворог. Бо лишається з ним віч-на-віч лише купка сміливців, в очах яких горить вогонь святої правди. Саме з того вогню народжуються нові герої. Тепер уже вони, прикриваючись лише дерев’яними щитами, виступають проти ворога. Та щойно жертовна кров падає на землю — з кожної краплини виростає новий воїн. І знову множиться українське військо. І втікає ворог, вражений його нездоланною міццю.
Бо поки є в Україні герої, здатні проливати за неї кров, доти й житиме ця земля і цей народ!
Глава дев’ята. ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА«Що то було? Що то було?» — питалася Чупакабра в Срібної Мухи наступного ранку.
«Ож-ж-ж-ж-жила історія…» — дзижчала муха, всівшись на стару фотографію під іконами.
«Вона каже, що вчора вночі ми побачили минулу і майбутню історію України», — розшифровувало її послання Педро-Кончітто.
«Хіба баба віщує, що в нас знову буде війна?» — здивовано питався Кістяк Кость.
«Каже, що так…»
«Не може цього бути. Ми — миролюбна країна, яка ніколи ні на кого не нападала…»
«Але ворог все одно ба-ж-ж-ж-жає нам смерті…» — не вгавала Срібна Муха.
«То треба негайно обирати президента і головнокомандувача нашого обійстя, — заверещала Чупакабра. — Бо якщо буде війна, хто віддаватиме накази?»
Вона вже уявляла себе в шапці з довгим пером, булавою та грамотою в лапах на урочистому параді на честь інаугурації.
«Ти отримаєш пост прем’єр-міністра, — невдовзі шепотіла на вухо Кістяку. — Педро-Кончітто зробимо міністром освіти. Лесик-Стасик відповідатиме за охорону здоров’я
