Сяйво - Стівен Кінг

й ні, то подумай ось про що: сьогодні — друге грудня. Якщо рятувальник раптом не проїжджатиме мимо, ти можеш застрягти тут ще на чотири місяці. Навіть якщо вони почнуть дивуватися, чому ви не виходите в ефір, сьогодні ніхто сюди не вибереться... може, не вибереться ще кілька тижнів. Ти що, будеш цілий місяць скрадатися вниз за їжею з ножем у кишені, здригаючись від кожної тіні? Ти справді думаєш, що цілий місяць зумієш уникати Джека? Думаєш, тобі вдасться цілий місяць не впускати Джека в кімнати нагорі, якщо він захоче ввійти? У нього є ключ до всіх дверей, а засув трісне від першого ж сильного удару ногою)

Залишивши тацю на стійці, Венді повільно дійшла до їдальні й заглянула. Жодної душі. Стільці стояли тільки навколо одного столика — того, за яким вони намагалися їсти, поки порожнеча їдальні не почала нервувати їх.

— Джеку? — нерішуче покликала вона.

У цей момент різкий порив вітру жбурнув снігом у закриті віконниці, але Венді здалося, що вона щось чує. Якийсь здавлений стогін.

— Джеку?

Цього разу відгуку вона не почула, але наткнулася поглядом на якийсь предмет під дверима бару «Колорадо» — предмет, що слабко блищав у розсіяному світлі. Запальничка Джека.

Зібравшись із духом, Венді пройшла до дверей і, штовхнувши, відчинила. Запах джину був такий сильний, що в неї перехопило горло. Його навіть не можна було назвати запахом — у барі смерділо, інакше не скажеш. Де, скажіть на милість, Джек знайшов цю гидоту? Невже у глибині якоїсь шафи причаїлася пляшка? Де?

Знову пролунав тихий, невизначений, але цього разу чітко чутний стогін. Венді повільно підійшла до стійки.

— Джеку?

Відповіді не було.

Вона заглянула за стійку: він виявився там, заціпеніло розпластався на підлозі. Судячи із запаху, п'яний, як швець. Мабуть, намагався перелізти просто через стійку й заточився. Дивно, що він не зламав собі шию. Венді згадала давню приказку: п’яному море по коліно.

Але вона не гнівалася. Дивлячись на Джека згори вниз, Венді думала: він схожий на маля, яке намагалося зробити занадто багато, але страшенно втомилося й заснуло на підлозі посеред кімнати. Він кинув пити, а взятися за старе вирішив не сам — тут не було спиртного, щоб Джек міг почати заново... то звідки ж воно взялося?

Через кожні п’ять-шість футів на вигнутій підковою стійці бару стояли обплетені соломкою винні пляшки. їхні горлечка були заткнуті свічами. За ідеєю, вирішила Венді, це створює богемну обстановку. Піднявши одну пляшку, вона струснула її, майже не сумніваючись, що почує, як усередині плюскоче джин.

(нове вино в старих судіях)

Але там нічого не було. Вона поставила пляшку на місце.

Джек поворухнувся. Вона пройшла уздовж стійки, відшукала дверцята й, опинившись по інший бік, рушила туди, де лежав чоловік, затримавшись тільки, щоб глянути на хромовані блискучі крани. Вони були сухими, але, пройшовши поруч, вона вловила вогкість і свіжий запах пива, що витав у повітрі, як тонкий туман.

Коли вона дісталася до Джека, він перевернувся на спину, розплющив очі й подивився вгору, на неї. За секунду абсолютно безглуздий погляд прояснився.

— Венді? — запитав він. — Ти?

— Так, — сказала вона. — Як гадаєш, ти дістанешся нагору? Якщо обіймеш мене? Джеку, де ти...

На її щиколотці грубо зімкнулися пальці Джека.

— Джеку! Що ти...

— Піймав! — сказав він і розплився в усмішці. Навколо витав важкий запах джину й оливок, немовби вселяючи Венді колишній жах — значно дужчий, ніж міг вселити будь-який готель. Якась її відсторонена часточка подумала: найгірше, що все звелося ось до чого: я і мій чоловік-п’яниця.

— Джеку, я хочу допомогти.

— Ага, ага. Ви з Денні хочете просто допомогти. — Тепер пальці давили на щиколотку так, немов хотіли стерти її на порох. Не випускаючи її, Джек став на тремтячі коліна. — Ви хотіли так помогти, щоб ноги нашої тут не було! Але тепер... ти... попалася!

— Джеку, боляче...

— Тобі ще не так боляче стане, суко.

Слово настільки оглушило Венді, що коли Джек випустив її щиколотку й непевно піднявся з колін на ноги й так і залишився стояти перед нею, похитуючись, вона навіть не спробувала втекти.

— Ти мене ніколи не любила, — заявив він. — Ти хочеш, щоб ми виїхали, тому що знаєш: тут зі мною й буде покін-чено. Ти хоч раз подумала про мої о... о-бов'язки? Hi-і, мать твою так, це тобі й на гадку не спадало. Вічно думаєш тільки про одне: як би зіпхнути мене все нижче. Точнісінько як моя мамочка, ти сука безхарактерна, ганчірка!

— Припини, — веліла Венді зі слізьми, — ти сам не знаєш, що кажеш. Ти п'яний. Не знаю, як тобі це вдалося, але ти напився.

— A-а, зрозумів. Тепер я зрозумів. Ти й він. Це щеня нагорі. Ви змовилися. Ви щось задумали. Хіба не так?

— Ні, ні! Нічого ми не задумали! Що ти...

— Ти брешеш! — пронизливо закричав він. — О, я знаю, як ти це робиш! Коли я кажу: «ми залишаємося, я буду працювати», ти у відповідь: «так, любий» — і він каже: «так, тату», а потім ви починаєте замишляти. Ви надумали використовувати снігохід. Змовилися. Але я зрозумів. Я вичислив. Ти гадала, що я не допетраю? Ти гадала, що я тупий?

Венді витріщилася на нього, втративши дар мови. Він зібрався вбити її, а відтак — Денні. Тоді, може, готель буде задоволений і дозволить Джекові вбити себе. Як тому колишньому доглядачеві. Як

(Ґрейді)

Завмираючи від жаху, Венді нарешті зміркувала, з ким це Джек розмовляв у бальній залі.

— Ти налаштувала проти мене мого сина. Ось що найгірше. — Обличчя Джека обвисло від жалю до себе. — Хлопчик мій. Тепер він теж ненавидить мене. Ти подбала про це. Ось що ти замишляла із самого початку, так? Ти завжди ревнувала, хіба не так? Просто як твоя мамочка. Не могла заспокоїтися, поки не прибрала до рук усе. Не могла?

Венді не зуміла вимовити й слова.

— Ну, я тебе заспокою, — пообіцяв він і спробував схопити