Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Без проблем, — сказала Маріка. — Даси свої реквізити, і ми з Алісою все владнаємо.

— У банках знадобиться мій підпис…

— Дрібниці. Я ж відьма, хіба забув? Так його підроблю, що й ти не відрізниш. Так само з відбитками пальців та малюнком сітківки ока. Повторюю, Кейте: навіть не сподівайся, що ми пустимо тебе або Джейн до вашого світу. Там вас розшукують усі Послідовники.

— А вас з Алісою, можна подумати, не розшукують?

Маріка сумно всміхнулася йому:

— Якраз нас не розшукують. Послідовники вважають, що ми загинули. На початку нашої розмови я трохи схитрувала, не сказала всієї правди, за що перепрошую. Насправді ми не зі своєї волі залишили Норвік, нас змусили піти. Обидва портали — і старий Конорів, і той, що я недавно спорудила, — зруйновано. Не можу сказати з цілковитою певністю, щó саме сталося, але скидається на те, що замок розбомбили.

— Ага! — промовила Джейн. — Фредріксон таки зібрав більшість голосів.

Маріка запитливо глянула на неї, потім — на Кейта.

— Це від самого початку пропонував Старший Куратор Ґустав Фредріксон, — пояснив він. — Його підтримувала значна частина Курії, проте для ухвалення рішення щоразу бракувало кількох голосів. Я уважно стежив за обговоренням цього питання, щоб у разі чого негайно попередити тебе… Ох, чорт! — Лише з деяким запізненням Кейт усвідомив усю небезпеку, що загрожувала Маріці та її рідним. — Сподіваюсь, ніхто не постраждав?

— На щастя, ні, — відповіла Маріка. — Тоді в Норвіку не було нікого, крім мене, батька та Аліси. А нас завчасно попередила місіс Волш.

— Мама?! — вражено вигукнув Кейт, а Джейн лише розгублено охнула. — Ти що, розмовляла з нею?

— Так, розмовляла, — підтвердила Маріка. — Двічі, по телефону. Вона дуже хотіла переконатися, що з вами все гаразд.

— Вона знає, що з нами сталося? — запитав Кейт.

— Не зовсім. Місіс Волш вважає, що ти врешті добився мого кохання і втік до нашого світу, щоб одружитися зі мною. — При цих словах у Марічиних очах спалахнули лукаві вогники. — Ну, а Джейн втекла з тобою за компанію, бо помирилася з Алісою і вирішила бути з нею.

Джейн зашарілася і збентежено опустила очі. Маріка продовжувала дивитися на Кейта, її погляд ставав дедалі ніжнішим і млоснішим. Насилу проковтнувши клубок, що застряг у нього в горлі, Кейт промовив:

— А інші? Що думають інші?

— Вони вважають тебе зрадником. Виявивши зникнення твоїх грошей, Послідовники вирішили, що ти сепаратно співпрацював з одним із тамтешніх урядів, продавав йому ваші секрети. А Джейн чи то допомагала тобі, чи то викрила тебе — і в цьому разі ти її вбив. Отож зараз вас шукають не лише Послідовники, а й спецслужби всіх найбільших держав. Це ще одна причина, чому вам з Джейн не можна з’являтися в вашому світі. А нам з Алісою можна. Для Послідовників ми загинули — а мертвих ніхто не шукає.

Маріка взяла зі столу скриньку, звільнила її від усіх конфіскованих предметів, крім шокера та обох Ключів. Потім закрила кришку й замкнула скриньку на замок.

Спостерігаючи за нею, Кейт гірко шкодував, що не дізнався про бомбардування раніше. Він би знищив Ключі й тим самим розірвав би останню ланку, що пов’язувала обидва світи. А вони з Джейн якось прожили б і без його грошей, і без Марічиної допомоги. Певна річ, їм було б важко, та все ж вони здобули обов’язкову для всіх Послідовників освіту і мали такі-сякі знання в технічних та природничих науках, чим могли б заробляти собі на життя. Наприклад, медичною практикою — Кейт був певен, що зможе синтезувати найпростіші антибіотики…

Маріка наче підслухала його думки.

— Навіть не думай, — сказала вона, перехопивши спрямований на скриньку жадібний Кейтів погляд. — Я розумію, що в такому цінному й дуже секретному пристрої, як Ключ, має бути механізм самознищення. Тому ти навчатимеш мене користуватися ним лише під дією чарів покори. Це неприємно, але… — Вона розвела руками. — Я могла б нічого не говорити про знищення норвікських порталів й обманом добитися співпраці. Проте мені дуже не хочеться тобі брехати, між нами має бути цілковита довіра. Розумієш?

— Розумію…

Почувся делікатний стукіт у двері. Маріка явно чекала на це і відразу мовила слованською:

— Так, заходьте.

Двері відчинилися, і до кімнати ввійшов високий чоловік років тридцяти п’яти, одягнений у військову форму. Завидівши його, Кейт ледве стримав здивований вигук і тут-таки схопився на ноги. А Джейн повільно підвелася з крісла, спрямувавши на новоприбулого приголомшений погляд.

Чоловік спершу вклонився Маріці — шанобливо, як сестрі свого князя. Потім Кейтові та Джейн — по-дружньому, як рівним.

— Гадаю, немає потреби знайомити вас, — сказала Маріка з легкою усмішкою.

— Звісно ж, ні, — відповів сотник Котятко. І звернувся до Кейта з Джейн: — Радий знову вас бачити, пане Волш, пані Волш.

— Панна Волш, — виправила його Маріка, перш ніж Кейт і Джейн встигли відповісти на привітання. — Вони брат і сестра, але завбачливо подорожували під виглядом подружжя.

— Розумна завбачливість, — зауважив Котятко і вже з куди більшою зацікавленістю подивився на Джейн, яка на його очах перетворилася з заміжньої жінки на вільну дівицю. — Ваша сестра, пане Волш, чарівна дівчина, і ви правильно вчинили, коли вирішили вберегти її від залицянь з боку нахабних попутників.

Кейт нарешті вичавив із себе привітання. А Джейн лише мовчки кусала губи.

— Отже, так, Владе, — заговорила Маріка, простягнувши йому скриньку. — Віднесіть це нагору і віддайте моєму братові Стеніславу. Тільки будьте обережні — у цій скриньці знаходяться амулети, що становлять надзвичайну цінність для всього нашого роду.

Сповнений почуття відповідальності, Котятко дбайливо взяв скриньку, як беруть на руки дитину.