Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

„А ми ще шукали в Мишковичі Конорів…“ — тоскно подумав Кейт, дивлячись на скриньку з уже недосяжними для нього Ключами.

Коли Котятко вийшов, Маріка знову повернулася до них і пояснила:

— Стен дуже нетерплячий. Щойно я коротко повідомила йому, яким чином ви працюєте з порталами, і він негайно захотів побачити ваші Ключі. Тільки не сподівайтеся, що він їх зіпсує. Я попередила його не натискати жодних кнопок і не накладати ніяких чарів.

— А чому твій брат сам не прийшов? — поцікавилася Джейн. — Майбутня імператорська пиха не дозволяє йому спілкуватися з простими людьми?

— Я вже пояснювала, — холодно відповіла Маріка, — що так було вирішено: першу розмову проведу з вами я. До твого відома, Стен дуже хотів приєднатися до нас — і не лише він один. Проте я вмовила цього не робити, бо тоді вам улаштували б тривалий допит. А вже пізно, ви втомилися з дороги, та й усім нашим бажано спершу ознайомитися з уже отриманою від вас інформацією, щоб осмислити її й підготувати свої запитання. Ґарантую, що цих запитань буде дуже багато, тому раджу вам гарненько виспатися перед завтрашньою зустріччю. Зараз, Джейн, тебе проведуть до твоєї кімнати, а ти, Кейте, ще трохи затримаєшся — маю до тебе одну розмову.

Джейн непомітно турнула брата ліктем у бік. Кейт усе зрозумів і нерішуче, із завмиранням серця заговорив:

— Маріко, нас поселили в різних кімнатах…

— І правильно. Вам більше не треба вдавати подружжя. А гарних кімнат у Флорешті вистачає. Ви ними задоволені?

— Так, цілком, але… ми з Джейн…

— Що — ви з Джейн? — запитала Маріка, відчутно збліднувши. Її пальці міцно вчепилися в золоту парчу сукні.

— Ну… Розумієш, насправді ми з Джейн не рідні, а… Словом, Джейн моя названа сестра. Батьки вдочерили її, коли вона була ще…

Пронизливий погляд Марічиних ясно-синіх очей, які раптово стали сірими, мов весняне небо перед грозою, примусив Кейта замовкнути.

— Невже?.. — промовила вона з гнівом і болем у голосі. — Невже це правда? Ви… ви не просто вдаєте подружжя, ви дійсно… Ви — кровомісники?!

— Ні, ти помиляєшся, — заперечила Джейн. — Адже Кейт щойно пояснив тобі…

— Мовчи! — урвала її Маріка. — Не гріши ще й брехнею, ти вже й так загрузла в гріху. Краще подивися на себе в дзеркало, а потім — на Кейта. І дурневі зрозуміло, що ви брат і сестра. Либонь, Боженці й Октавіану ви пояснювали свою схожість тим, що ваші матері — рідні сестри… або ваші батьки — брати, або батько одного й мати іншого — брат та сестра. А як ви поясните це мені? Вигадаєте померлу в молодості тітку, що залишила немовля сиротою? Ну, спробуйте!

Джейн схлипнула й затулила обличчя руками. А Кейта пойняв жар. Він палав від сорому і мріяв провалитися крізь підлогу — і падати, падати вниз, дедалі глибше, аж до самого пекла…

— І як ви могли подумати, — тим часом вела далі Маріка, — як ви могли сподіватися, що я покриватиму вашу розпусту! Чи, може, ви гадали, що раз ми середньовічні недоумки, то не маємо ні сорому, ні сумління, і кровомісництво в нас — звична річ? Аж ніяк! Наш світ не Содом і Гомора, як ви сподівалися. Тут є закони — і людські, і Божі. Наш Небесний Отець і його син Спаситель так само суворо засуджують кровомісників, як і ваш Єгова разом з Ісусом. А наше суспільство так само не сприймає їх, як і ваше. Я не потерплю біля себе збоченців, не розраховуйте! Тут не ваша дурна демократія „що-хочу-те-й-роблю“, тут я вирішую, що ви можете робити, а що ні, тут я встановлюю для вас закони. І перший мій закон проголошує: більше ніякого кровомісництва!

Різко розвернувшись на підборах, Маріка підійшла до Мірчії, яка так міцно спала, що не прокинулася навіть від останньої бурхливої сцени. Розторсавши дівчину, вона заговорила до неї ібрійською; Мірчія слухала, протираючи заспані очі, і ствердно кивала. Потім встала з крісла, і вони вдвох підійшли до Кейта з Джейн.

— Джейн, ти підеш з Мірчією, — промовила Маріка тоном, що не припускав заперечень. — А Кейт залишиться. Крім усього іншого, я обговорю з ним правила вашої поведінки в моєму світі.

— Але… — почала була Джейн.

— Жодних „але“! Я не питаю твоєї згоди, я повідомляю тобі своє рішення.

А Мірчія взяла її за руку.

— Ходімо, панно. Я проведу вас до вашої кімнати.

Джейн жалісливо зиркнула на брата. Кейт скрушно зітхнув і безпорадно знизав плечима. Тоді сестра, скоряючись владному поглядові Маріки, так само як змалку звикла коритися будь-якій сильній волі, слухняно й приречено рушила з Мірчією до дверей.

Лише на порозі вона затрималась і крикнула Маріці:

— Ти… ти підла мала сучка! Спершу забрала в мене Алісу, тепер забираєш Кейта! Ненавиджу тебе!

У відповідь Маріка гірко посміхнулася:

— Добраніч, Джейн.

Щойно Мірчія з Джейн вийшли, Аліса поспіхом зачинила крихітне потаємне віконце, через яке слухала розмову в сусідній кімнаті. І не лише слухала, а й подумки диктувала її переклад слованською на маґічний кристал пам’яті, щоб потім передати його Раді. На щастя, її визнали цілком компетентною, щоб самостійно впоратися з кристалом, тому поруч з нею не було ні Стена, ні Флавіана, ні Стоїчкова, і їй не довелося брехати, пояснюючи їм причину такої гнівної, майже істеричної поведінки Маріки. А сер Генрі, що слухав розмову разом з Алісою, був так само, як і вона, зацікавлений зберегти все в таємниці.

— Правильно, Алісо, — пошепки мовив сер Генрі. — Те, що буде далі, вже не наша справа.

— Як