Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Джейн схлипнула — раз, другий, а потім нестримно заридала. Аліса скинула туфлі, забралася з ногами на ліжко, присунулась до подруги й обняла її за плечі.

— Поплач, і тобі стане легше. Але ти мусиш змиритися з цим. Так уже склалося, що Кейт твій брат, і тут ти нічого не зміниш.

— Все одно Маріка стерво, — твердила Джейн крізь сльози. — Всі мої біди від неї. Через неї я втратила тебе… а тепер втрачаю Кейта.

— Ну, скажімо, мене ти втратила не через неї, — зауважила Аліса. — А через свою впертість. Я ж пропонувала тобі бути зі мною й Марікою, але ти погордувала, не захотіла ділити мене з іншою дівчиною.

— Бо так неправильно. Ти була потрібна мені вся.

— А якщо так не виходило? Ти завжди говорила, що кохаєш мене, проте не змогла зрозуміти мої почуття. Якби ти насправді кохала мене, то бодай спробувала б порозумітися з Марікою, краще пізнати її. Тоді б ти побачила, чим вона мене привабила, тоді б ти також полюбила її. Вона така… така чудова, що її не можна не любити.

Останні слова Аліса промовила з мимовільним сумом. Джейн подивилася на неї спершу запитливо, а потім — з розумінням. У її вологих від сліз ясно-карих очах спалахнули зловтішні вогники.

— Ага! То ти теж постраждала! Вона ж кинула тебе заради Кейта!

Аліса зніяковіла. Попри всі Марічині запевнення в їхньому вічному й непорушному коханні, вона розуміла, що колишньої близькості між ними вже не буде. А може статися й так, що Маріка, пізнавши любов чоловіка, втратить будь-який інтерес до своєї дівочої пристрасті, вони перестануть бути коханками і перетворяться просто на добрих подруг. Звісно, Аліса була рада й дружбі з Марікою, а проте, проте…

— Отже, ми з тобою сестри в нещасті, — констатувала Джейн. — Тому ти прийшла сюди — не лише мене втішити, а й самій утішитись. І Маріка, мабуть, сподівається, що ми кинемось одна одній в обійми.

Аліса промовчала. Вони з Марікою про це прямо не говорили, але якось само собою розумілося, що Аліса знову зійдеться з Джейн. Власне, вона була не проти, але уявляла це зовсім інакше, як поступовий процес, як доповнення до її стосунків з Марікою.

Джейн поклала голову їй на плече.

— Знаєш, я все рівно люблю тебе, хоч ти й зрадниця… Атож, зрадниця, навіть не заперечуй.

— Хто б ще говорив про зраду! — обурено пирхнула Аліса. — Ти зраджувала мене від самого початку, з першого дня нашого знайомства. Ти й познайомилася зі мною за наказом свого керівництва.

— Так, за наказом, — визнала Джейн. — І задля цього мусила кинути іншу дівчину. Через це ми поїхали з Бірмінґему, де мене брали до консерваторії. Тоді я була така зла на тебе, майже ненавиділа — хоча ще в очі тебе не бачила. А потім, коли ми познайомились… я одразу закохалася в тебе.

— Але й далі шпигувала за мною, приховувала правду, не відкрилася мені. Знала, що мене готують для дослідів, знала — і мовчала!

— А що я могла сказати? Тоді б стало ще гірше. Ти б запанікувала, спробувала втекти — і тебе схопили б раніше… Алісо, зайчику, повір, у мене просто серце краялося. Я все думала, як тобі допомогти, намагалася знайти вихід — але нічого не знаходила. Від Послідовників нема де сховатися, ні на Землі, ні на Патрії, тікати від них було марно… А вже в Шотландії, коли я здогадалася, хто така Маріка, що вона справжня, повноцінна відьма, та ще й з іншого, невідомого Послідовникам світу… я так зраділа! Я дуже зраділа.

— Чому?

— А хіба не зрозуміло? Це ж був твій порятунок. Маріка могла захистити тебе, забрати до свого світу. Я все набиралася рішучості поговорити з вами, розповісти все. Я вже наважилася… аж тут виявила, що ти зраджуєш мене, спиш з Марікою…

— І відразу побігла доносити на неї.

Джейн знову схлипнула.

— Мені так прикро, Алісо. Я сама не тямила, що робила. Я вчинила підло… підступно… Пробач мені, зайчику, пробач…

І вона почала вкривати Алісине обличчя палкими поцілунками. Аліса трималася недовго й у відповідь стала цілувати мокре від сліз Джейнине лице, а коли їхні губи зустрічалися, то вже довго не могли розімкнутися.

Згодом Аліса стягла з Джейн сорочку й обцілувала її груди. Аж раптом дещо згадала, швиденько зіскочила з ліжка, підбігла до вхідних дверей і замкнула їх на засув. Потім скинула з себе сукню і повернулась на ліжко до подруги. Джейн усім тілом пригорнулася до неї.

— Ах, Алісо! Мені так бракувало тебе всі ці місяці! Я так сумувала за тобою!

— Я теж сумувала, — відповіла Аліса. — Але ти сама винна, дурненька моя.

— Так, я дурненька, — погодилася Джейн. — Я сама в усьому винна… Люби мене, зайчику. Я так хочу тебе…

На цьому розмови припинилися. Аліса за звичкою почала пестити подругу неквапно, ніжно та лагідно, як це любила Маріка, та скоро похопилась і стала діяти активніше й аґресивніше, відповідно до Джейниних смаків. Не можна сказати, що їй так менше подобалося, бурхливі любощі мали свої переваги, і незабаром Алісу охопив той нестримний шал, якого їй бракувало в стосунках з Марікою. Марічине кохання нагадувало спокійну рівнинну ріку, що впевнено несла свої води по раз і назавжди прокладеному руслу, а коли й виходила з берегів, то робила це проґнозовано, за певними усталеними правилами.

А Джейн була більше схожа на бистру, примхливу й непостійну гірську річку, що поводилася так, як їй заманеться. Алісі надзвичайно подобалася ця непередбачуваність, подобалася її темпераментність; власне, подобалося все — бо