Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
Хтось поруч із ним тихо застогнав і пукнув. Озирнувшись на звуки, Джейк побачив Бенні Слайтмена, з головою накритого двома ковдрами. І все стало на свої місця. Він був у спідній сорочці Бенні і в трусах Бенні. Вони спали в наметі Бенні на прямовисній скелі понад річкою. Береги тут кам’янисті, сказав Бенні, рис не росте, зате для риболовлі — рай. Як трошки пощастить, то вони зловлять у Девар-Тете Вайє свій сніданок. Бенні знав, що Джейк і Юк повинні будуть на день-два (чи навіть на довше) повернутися до будинку Старого, щоб бути зі своїм діном і ка-товаришами, але запропонував йому повернутися пізніше: порибалити разом, поплавати проти течії, поблукати печерами, де стіни світяться в темряві і ящірки теж світяться. Джейк заснув з почуттям глибокого задоволення від манливих перспектив, що перед ним відкривалися. Звісно, він був не в захваті від того, що в них нема з собою зброї (він забагато бачив і забагато робив сам, щоб цими днями почуватися комфортно без револьвера), але він був певен, що Енді наглядає за ними, тож дозволив собі міцно заснути.
І йому наснився сон. Кошмар. Сюзанна у величезній бруднющій кухні безлюдного замку. Вона тримає щура, який звивається, настромлений на виделку для м’яса. Підносить його вгору і сміється, а кров стікає дерев’яною ручкою виделки й обагряє її руку.
То був не сон, ти це знаєш, ти маєш розповісти Роландові.
Наступна думка була ще тривожнішою: «Роланд уже знає. Едді також».
Джейк підібгав коліна до грудей і зімкнув руки довкола гомілок, відчуваючи, що ніколи ще він не був таким нещасним, відколи прочитав свій іспитовий твір до курсу англійської мови у міс Ейвері. «Що таке правда і як я її розумію» — так він називався. І хоч пізніше він набагато краще зрозумів написане, збагнув, що більшу його частку покликало до життя те, що Роланд називав хистом до телепатії, його першою реакцією був жах. Те, що він відчував зараз, було не так жахом, як… ну…
«Смутком», — подумав він.
Так. Вони нібито були ка-тетом, одним з багатьох, але тепер їхню єдність було втрачено. Сюзанна стала іншою людиною, і Роланд не хотів, щоб вона про це знала, а надто тепер, коли в них попереду був бій з Вовками — тут і в іншому світі.
Вовками Кальї, Вовками Нью-Йорка.
Йому хотілося б розсердитися, але не було на кого. Врешті-решт, Сюзанна завагітніла, рятуючи його, і якщо Роланд і Едді не розповідали їй про те, що відбувається, то тільки тому, що хотіли захистити її.
«Ну звісно, — озвався прикрий голос. — А ще щоб вона не вийшла з ладу й допомагала, коли прийдуть Вовки з Краю грому. Це ж на один револьвер менше, якщо в неї трапиться викидень, нервовий зрив абощо».
Він знав, що це несправедливо, та надто вже налякав його той сон. Думками він весь час повертався до пацюка, який борсався на виделці. Як вона піднесла його вгору. І сміялася. Він не хотів це забувати. Вона сміялася. Тієї миті він торкнувся її думок і прочитав: «Щуря-кебаб!»
— Господи, — прошепотів Джейк.
Тепер він розумів, чому Роланд не розповідає Сюзанні про Мію і про дитину, яку Мія називала «дитятком», — та хіба стрілець не розумів, що було втрачено щось набагато важливіше і, поки вони заплющували на це очі, з кожним днем втрачали дедалі більше?
Їм краще знати, вони дорослі.
«Дурня», — подумав Джейк. Якщо бути дорослим означало краще тямити в житті, то чому тоді його батько викурював по три пачки цигарок без фільтра і до крові з носа нюхав кокаїн? Якщо бути дорослим означало долучитися до якогось особливого знання про те, що правильно, а що ні, то чому його мати спала зі своїм масажистом, накачаним і безмозким? І чому ніхто з батьків не помітив, поки весна 1977 року потроху переходила в літо, що їхній син (на прізвисько Бама, але про це знала лише їхня хатня робітниця) потроху з’їжджав зі свого довбаного глузду?
Це не одне й те саме.
А що, як одне? Що, як Роландові й Едді застувало зір те, що вони перебували надто близько до проблеми й не могли роздивитися правди?
А що таке правда? Як ти її розумієш?
Що вони більше не були ка-тетом — ось як він розумів правду.
Що Роланд сказав Каллагену під час їхньої першої бесіди? «Ми одне ціле». Тоді це була правда, але тепер… Джейк у цьому дуже сумнівався. Він згадав старий жарт, який полюбляли люди, коли в машині спускало колесо: «Не страшно, шина пласка тільки внизу». От і вони тепер стали такими — пласкими внизу. Вони більше не ка-тет, адже як можна бути ка-тетом, коли між ними більше нема довіри й хтось щось приховує? А чи Мія й дитина, яка росла в животі Сюзанни, були єдиною таємницею? Джейк так не думав. Було ще щось. Щось таке, що Роланд приховував не лише від Сюзанни, а й від них усіх.
«Ми переможемо Вовків, якщо будемо разом, — подумав хлопчик. — Якщо будемо ка-тетом. Однак у теперішньому стані це неможливо. Ні тут, ні в Нью-Йорку. Я просто в це не вірю».
А назирці за цією думкою прийшла інша, така жахлива, що він спершу спробував її відкинути. Але зрозумів, що йому це не під силу. Хоч як йому цього не хотілось, це треба було обміркувати.
Я міг би взяти все в свої руки. Розповісти їй сам.
А потім що? Що він скаже Роландові? Як пояснить?
Я не зможу. Не зумію придумати пояснення, та він і не слухатиме. Єдине, що я можу зробити…
Він згадав Роландову розповідь про день, коли він зійшовся в бою з Кортом. Старий підтоптаний учитель з палицею і юний невипробуваний учень з яструбом. Якщо він, Джейк, піде проти Роландового рішення і розповість Сюзанні те, що від неї досі приховували, то він наразиться на випробування зрілості.
А я не готовий. Може, Роланд і був готовий (хай навіть слабенько), але я не він. Ніхто з ним не зрівняється. Він мене переможе, і мене відправлять на схід у Край грому самого. Юк, мабуть, схоче піти за мною, але я йому не дозволю. Тому що там смерть. Там і цілому ка-тету важко буде зостатися живим, що вже казати про самотнього
