Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг

Матір.

Так. Але вона не мати моєї дитини. «Дитятко» — не мій син.

Щось тихо брязнуло внизу, й одразу за цим рипнула мостина. Едді весь напружився. Так, вона була там. Він уже почав було сумніватися, але тепер упевнився.

Він прокинувся після шести годин міцного сну без сновидінь і побачив, що її нема. Пішов до відкритої стіни сінника і визирнув надвір. Вона була там. І навіть у хисткому світлі місяця було видно, що у візку сидить не Сюзанна, не його Сьюз, а також не Одетта Голмс і не Детта Волкер. Утім, щось знайоме в ній таки було. Вона…

Ти бачив її в Нью-Йорку, тільки тоді вона мала ноги й знала, як ними користуватися. Вона мала ноги й не хотіла наближатися до троянди. Для цього в неї були свої причини, цілком вагомі причини, але знаєш, у чому полягала справжня причина? Вона боялася, що троянда зашкодить тій істоті, яку вона носить у собі.

І все ж йому було шкода жінки внизу. Хай би ким вона була і що носила в своєму череві, в такому становищі вона опинилася, рятуючи Джейка Чемберза. Вона тримала в собі демона, щоб Едді мав час вирізьбити ключ до кінця.

Якби ти закінчив його раніше, якби ти не був таким нікчемним страхополохом, вона могла уникнути цього кошмару, ти про це не думав?!

Едді відкинув цю думку. Звісно, в цьому була крихта правди — вирізьблюючи ключа, він втратив упевненість у собі й тому не зробив його вчасно, до видобування Джейка. Але з самокатуванням він зав’язав. Такі думки ні до чого доброго не доводили, крім справді бездоганної низки ран, завданих самому собі.

Хай ким вона була, його серце рвалося до жінки, яку він бачив унизу. У сонній тиші ночі, в мигтінні місячного світла й темряви вона спершу перетнула в Сюзанниному візку подвір’я… повернулася назад… потім знову перетнула… поїхала ліворуч… потім праворуч. Вона нагадала йому старих роботів на Шардиковій галявині, яких Роланд змусив його пристрелити. Та нічого дивного в цьому не було. Він засинав з думкою про тих роботів, згадуючи, що сказав про них Роланд: «Як на мене, то це творіння великого смутку. Едді покладе край їхнім стражданням». Після вмовлянь він так і вчинив. Змія на багатьох шарнірах, тракторець «Тонка», схожий на той, який подарували йому колись на день народження, злющий пацюк з нержавійки — він пристрелив їх усіх, крім останнього, механічного кажана, що його збив кулею Роланд.

Як і ті старі роботи, жінка на подвір’ї хотіла кудись поїхати, та не знала куди. Хотіла щось знайти, та не знала, що саме. Питання було в тому, що мав робити він?

Спостерігай і чекай. Тим часом вигадай якусь брехню на випадок, якщо хтось із господарів прокинеться й побачить, як вона міряє колесами подвір’я. Чи то сказати, що це теж наслідки психічної травми, отриманої в Ладі.

— А що, правдоподібно, — пробурмотів під носа він. І саме тієї миті Сюзанна розвернула візок і покотила до комори, тепер уже вочевидь маючи щось на меті. Едді ліг і приготувався вдавати сплячого, але замість рипіння драбини, що вела нагору, почув тихий брязкіт, тихий стогін від напруги, потім зарипіли мостини підлоги — звук ішов десь в глибину комори. Перед його внутрішнім зором постала картина: ось вона вилазить з крісла і швидко, як зазвичай, пересувається на руках углиб… навіщо?

Збігло п’ять хвилин, упродовж яких панувала тиша. Едді не на жарт занепокоївся. Аж раптом щось тихо й розпачливо писнуло. Цей зойк так нагадував крик немовляти, що в Едді стислися яйця й шкіра взялася сиротами. Він глянув на драбину, що вела вниз, у комору, і змусив себе ще трохи зачекати.

То була свиня. Порося.

Можливо, але чомусь він ніяк не міг позбутися думки про меншеньких двійнят. Особливо про дівчинку. Лія — римується з Мія. Думка про те, що Сюзанна може перерізати горло дитині, була божевільною, але…

Але там унизу не Сюзанна. Якщо ти й далі вважатимеш, що це вона, то можеш дістати кілька поранень. Як це вже мало не трапилося раніше.

Та ба, поранень. Вона мало не довела його до смерті. Омариська вже клацали клешнями в нього перед носом, готуючись його відкусити.

То Детта хотіла згодувати мене тим гадам повзучим. А ця жінка — не Детта.

Так, інтуїція підказувала йому, що ця може бути збіса добрішою за Детту, але він був би йолопом, якби поставив на це своє життя.

Чи життя дітей? Дітей Тіана й Залії?

Він сидів, обливаючись потом, і не знав, що йому робити.

Час тягся нескінченно. Та зрештою він знову почув писки, а потім рипіння щаблів драбини, що вела на сінник. Едді ліг на спину і заплющив повіки, залишивши вузенькі щілини. Підглядаючи крізь вії, він побачив, як над підлогою з’явилася її голова. Тієї ж миті місяць вийшов з-за хмар і затопив сінник світлом. І Едді помітив у кутках її рота темну, мов шоколад, кров. Подумав, що вранці треба не забути її стерти. Він не хотів, щоб це побачив хтось із Джефордсів.

Але сам я хочу побачити двійнят. Дві пари, всіх чотирьох, цілих і неушкоджених. Особливо Лію. А що ще я хочу? Щоб Тіан вийшов з комори набурмосеним. І спитав, чи ми раптом нічого не чули вночі, може, лисицю або того печерного кота, про яких так багато торочать. Бо, бачте, десь поділося одне порося. Сподіваюся, ти закопала рештки, Міє, чи як тебе там. Сподіваюся, ти добре їх сховала.

Підповзши до нього, вона лягла, перевернулася на інший бік і заснула — про це Едді міг судити з її рівного дихання. Він повернув голову і глянув на будинок Джефордсів, занурений у сон.

Вона не наближалася до будинку.

Ні, хіба що вона викотила візок з комори на заднє подвір’я. Об’їхала будинок… ковзнула у вікно… взяла одного з меншеньких близнят… маленьку дівчинку… забрала її до комори… і…

Вона цього не робила. Просто не встигла б.

Може, й ні, та однаково — вранці він почуватиметься значно ліпше. Коли побачить за сніданком усіх дітей. Включаючи Аарона, маленького опецька з товстенькими ніжками й пухкеньким пузцем. Мати Едді часом казала, побачивши такого у візочку надворі: «Такий гарнесенький! Так би і з’їла!»

Годі! Спи!

Але заснути знову Едді зміг ще не скоро.

ТРИ

Джейк із притлумленим зойком пробудився від кошмару, не тямлячись, де він. Сів, тремтячи, обійняв