Сильмариліон - Джон Рональд Руел Толкін
Завжди недремним був Мітрандір, і саме в нього темрява Морок-лісу викликала найбільше підозр, бо, хоча багато хто і вважав її витвором Примар Персня, він боявся, що насправді то — перша тінь Сауронового повернення. Тож цей істар подався до Дол-Ґулдуру, і Чаклун утік від нього, і надовго запанував бентежний спокій. Однак перегодом Тінь повернулась і сила її зросла; тоді вперше відбулася Нарада Мудрих, названа Білою Радою, на якій були присутні Елронд, Ґаладріель, Кірдан та інші володарі елдарів, а також Мітрандір і Курунір. А Куруніра (тобто Сарумана Білого) обрали головою, бо він спромігся найкраще вивчити давні Сауронові підступи. Насправді Ґаладріель хотіла, щоби Раду очолив Мітрандір, і Саруман не пробачив їй цього, бо в ньому зростали гордість і прагнення панувати; проте Мітрандір відмовився від головування, бо не хотів мати жодних зобов’язань і не бажав додержувати вірність іще комусь, окрім тих, хто послав його, як не хотів надовго затримуватися в одному місці та зголошуватися на будь-які заклики. А Саруман уже почав осягати знання про Перстені Влади, їх створення й історію.
І от Тінь дедалі розросталась, і серця Елронда та Мітрандіра затьмарилися. Тому одного разу Мітрандір, наражаючись на велику небезпеку, знову подався до Дол-Ґулдуру та копалень Чарівника, і виявив, що таки є підстава для його страхів, і втік. А повернувшись до Елронда, мовив:
— Правдивими, на жаль, виявилися наші здогади. То не один із улайрів, як багато хто довго вважав. То сам Саурон, який знову здобув плоть і тепер швидко росте і, прибираючи до рук усі Перстені, невтомно дошукується новин про Єдиного та про Нащадків Ісілдура, якщо вони й досі живуть на землі.
Елронд відказав:
— Повернення Саурона було роковане ще в ту годину, коли Ісілдур узяв Перстень і не віддав його.
— Так, Єдиний Перстень зник, — мовив Мітрандір, — і, доки він лежить у сховку, ми зможемо подолати Ворога, якщо зберемо вдосталь воїнів і не гаятимемося надто довго.
Тоді було скликано Білу Раду, й Мітрандір схиляв усіх до рішучих учинків, натомість Курунір висловився проти цього, порадивши ще почекати та поспостерігати.
— Я-бо не вірю, — сказав він, — що Єдиного коли-небудь знайдуть у Середзем’ї. Він упав в Андуін і давно вже, на мою думку, опинився в Морі. Там і лежатиме до кінця, коли цілий цей світ буде знищено, а моря перенесено в інше місце.
Саме тому тоді нічого не зробили, хоча серце Елронда віщувало біду, й він мовив до Мітрандіра:
— Хай там як, але я передчуваю, що Єдиний таки знайдеться, і тоді знову зчиниться війна, і з тією війною закінчиться нинішня Епоха. І, правду кажучи, закінчиться вона пришестям другої темряви, якщо нас не порятує якийсь чудесний випадок, що його мої очі поки що не добачають.
— У світі трапляється чимало чудесних випадків, — сказав Мітрандір, — і, коли Мудрі спіткнуться, руку допомоги їм простягнуть слабкі.
Тож Мудрі збентежилися, та жоден із них досі не збагнув, що Курунір навернувся до темних дум і серцем уже зрадив їх: він прагнув одноосібно знайти Величний Перстень і, заволодівши ним, керувати світом так, як йому заманеться. Саруман занадто довго вивчав ходи Саурона з надією завдати йому поразки і тепер радше заздрив йому як суперникові, ніж ненавидів за його вчинки. Він також гадав, що Перстень, яким володів Саурон, шукатиме свого господаря, щойно той укотре проявить себе, та якщо його знову виженуть, коштовність так і лежатиме у сховку. Тому Курунір охоче загравав із небезпекою і на певний час облишив Саурона у спокої, сподіваючись, що, коли Перстень з’явиться, він завдяки своїй майстерності випередить і друзів, і Ворога.
Саруман виставив сторожу на Ірисових Полях, але небавом з’ясував, що слуги Дол-Ґулдура обшукали всі путі Ріки в тім краю. Тоді він збагнув, що й Сауронові відомо про те, як загинув Ісілдур, і злякався, й відступив до Ізенґарда, й укріпив його, і намагався якнайглибше осягнути знання про Перстені Влади та мистецтво їхнього створення. Проте Курунір жодним словом не обмовився про те Раді, все ще сподіваючись першим дізнатися новини про Перстень. Він зібрав силу-силенну шпигунів, серед яких чимало було пташок; у цьому йому допоміг Радаґаст, нічого не підозрюючи про зраду та гадаючи, що то — лише частина плану спостереження за Ворогом.
Але темрява в Морок-лісі ставала дедалі густішою, і лихі почвари з усіх темних куточків світу вирушили до Дол-Ґулдуру і знову скорилися єдиній волі, спрямувавши свою злобу проти ельфів і позосталих нуменорців. Тому, зрештою, знову скликали Раду, на якій довго обговорювали традиційні знання про Перстені. Проте Мітрандір звернувся до Ради, кажучи:
— Перстень не обов’язково мусить знайтись, адже, доки він перебуватиме на землі цілий і неушкоджений, сила, вміщена в ньому, теж житиме, й Саурон ростиме та надіятиметься. Нині могуття ельфів і ельфодрузів менше, ніж у давнину. Незабаром він стане надто сильним для вас навіть без Величного Персня, бо править Дев’ятьма і повернув собі три із Семи. Ми мусимо завдати удару.
Тепер Курунір погодився з цим, бажаючи, щоби Саурона відтіснили з Дол-Ґулдуру, який був біля Ріки, та щоби той уже не мав часу розшукувати там Перстень. Тому він востаннє підтримав Раду, і вони вивели війська, й напали на Дол-Ґулдур, і вигнали Саурона з його володіння, і Морок-ліс на короткий час знову став безпечним.
Але вдарили вони надто пізно. Темний Володар передбачив напад і наперед продумав усі свої ходи, й улайри, Дев’ятеро Слуг, полинули перед ним, аби підготуватися до його приходу. Тому втеча виявилася тільки маневром для відвернення уваги супротивника, — незабаром Саурон повернувся і, перш ніж Мудрі встигли йому завадити, знову вступив у своє королівство в Мордорі, де відбудував темні вежі Барад-дуру. Того року Біла Рада зібралася востаннє, і Курунір подався назад в Ізенґард, і не радився вже ні з ким, окрім себе.
Орки збирались у війська, і далеко на сході та півдні почали озброюватися дикі народи. Тоді, серед наростання страху та чуток про грядущу війну, справдилося пророцтво Елронда: волею чудесного випадку, дивнішого навіть, аніж міг передбачити Мітрандір, знову знайшовся Єдиний Перстень; але був прихований
