Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Патриція порушила тишу.

— У юні роки я чаклувала, коли поряд не було інших людей, крім одного разу з тобою. У лісі або на горищі. Тоді я прийшла у школу, щоб дізнатись, що так чи інакше прикладна магія це взаємодія з людьми, — як коли лікувати їх, так і обдурювати. Але сильні чарівники не можуть бачити людей взагалі. Вони схожі на Ернесто, який не може залишити свої дві кімнати. Або на бідну Дороті, яка не вміла вести простої розмови. Або на мого старого вчителя Кано, чиє обличчя змінювалося кожного дня. Розділення. Це як ніби робити щось для людей, не будучи ними.

— І це люди, — сказав Лоуренс, — які готують Розділеня. — Вона помітила, як він смикнувся при згадці про Дороті.

— Вони хочуть захистити світ, — сказала Патриція. — Вони вважають, що дельфіни та слони мають таке ж право на життя, як і ми. Але, так, вони мають перекошену перспективу.

Лоуренс почав описувати збори у Денвері, де його друзі говорили про те, що їх велика машина може зробити для світу те, що зробила маленька машина з Приєю. Його розповідь про людей, які зібралися у серверній кімнаті, нагадала Патриції їхні зібрання у пічній трубі в Еліслі Холл, де її товариші вели такі ж нескінченні спіралі сварок... Перегрин перервав їхні спогади.

— Можливо ви захочете включити телевізор, — сказав він.

Те саме було на кожному каналі. Бандунгський самміт провалився. Китай захопив острови Дяойо і натискав на свої претензії в Південно-Китайському морі, а тим часом китайський уряд пообіцяв підтримати Пакистан у кашмірському конфлікті. Російські війська йшли на захід. На екрані з'явилися масові скупчення військ. Руйнівні засоби військово-морських сил рухалися до заданих позицій, заправлялися ракети і безпілотники. Вони бачили, що весь світ подібний до каналу "Історія", за тим виключенням, що це були новини за останні дні.

— Святий Боже, — сказала Патриція. — Це недобре.

Лоуренсові зателефонували.

— Що? — сказав він. — Зачекай. — Потім вибачився перед Патрицією і вийшов з кімнати.

Патриція переглядала канали, поки їй не набридло, і вона відключила звук.

Перегрину хотілося поговорити.

— Патриціє, — сказав він. — Ви пам'ятаєте, що ви мені сказали, коли пробудили мою свідомість вперше? Коли Лоуренс знаходився у військовій школі?

— Так. Ні. — Патриція пошукала у пам'яті. — Це була випадкова фраза, якесь нісенітне питання. Воно повинно було шокувати вас і привести до свідомості. Я все ще не можу повірити, що такий підхід спрацював. це була ідея Лоуренса. Я не пам'ятаю формулювання. — вона напружила мозок і фраза виплила з глибини. — Почекай. Я згадала. Це було питання: "Чи дерево червоне?"

— Правильно, — сказав Кедді.

Патриція жувала великий палець і відчувала якийсь когнітивний диссонанс, прихований потік пам'яті. — Хтось мене запитував про це, коли я була дитиною, — нарешті сказала вона. — Подібно, дуже подібно. Я думаю, що це був мій перший магічний досвід. Як я це забула?

— Я не знаю відповіді, — сказав Перегрин. — І не можу припинити думати над цим питанням. Гадаю, що ви теж не знаєте відповіді?

— Чорт, — сказала Патриція. — Так, не знаю. — Це змусило її подумати про те, чому птахи почали говорити їй, що вже занадто пізно, і тоді вона згадала свій дитячий сон про Дерево. Вона отримала видіння птахів, що сиділи на суді, і як вона дитиною просить більше часу. Що робити, якщо це все відбувалося реально? Що робити, якщо видіння було правдивим, і якщо все це було вкрай важливо, і що тоді вона ніколи не заслужила би права бути відьмою, і що саме нею вона повинна була бути весь цей час?

— Чорт, — сказала Патриція. — Тепер я також не можу перестати думати про це.

— Ваше намагання придушити цю думку дещо відрізняється від мого намагагання зробити те саме, — зазначив Перегрин, явно намагаючись бути дипломатичним. — Це якась загадка. Або дзен-коан. Але відповіді на це запитання ніде в Інтернеті будь-якою мовою немає.

— Ну, — сказала Патриція. — Я думаю, це одна з тих речей, які не повинні мати строго визначеного сенсу. Я маю на увазі, що дерева червоніють восени.

— Отже, можливо, питання полягає в тому, чи ми осінь світу, — сказав Перегрин. — Якщо припустити, що це узагальнення, а не лише посилання на певне дерево.

— Дерево може бути червоним, якщо воно буде горіти. Або на світанку, — сказала Патриція. — Це навіть не справжня загадка. Загадки ніколи не мають відповіді так або ні. Це більше схоже на: "Коли дерево червоне?"

— Я думаю, що пошук відповіді може стати моєю метою в житті, — сказав Перегрин.

Патриції стало цікаво, чи могло би це питання бути і її особистою життєвою метою, навіть коли її внутрішній голос волав: "Правила поведінки!"

Повернувся Лоуренс.

— Це була Ізабель, — сказав він. — Я не зовсім уявляю, як тобі про це розповісти.