Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс
Лоуренс дивився на неї з таким виразом, ніби просто чекав, коли вона заткнеться і піде геть, щоб він міг повернутися до сну. Напевно вона виглядала як жебрачка, спітніла і покрита брудом і сльозами.
Патриція продовжила, бо це була ситуація, коли не було ніякого іншого шляху, крім як іти вперед:
— Я думаю, що частина моєї свідомості завжди знала, що ти працював над тим, що могло бути небезпечним, і я думала, що бути хорошим другом означає не судити або не задавати занадто багато питань. Усе було занадто заплутане, і я повинна була спробувати з'ясувати це раніше, а коли я побачила ту машину в Денвері і зрозуміла, що вона твоя, я повинна була знайти спосіб поговорити з тобою про це, а не завершувати місію. Я зробила помилку. Вибач.
— Чорт. — Лоуренс виглядав так, ніби вона ударила його в найболючіше місце, замість того, щоб вибачитися. — Я... Я ніколи не думав, що почую це від тебе.
— Я маю на увазі, що була тоді колосальною дурепою.
— Ти не колосальна дурепа. Тільки різновид звичайної. Ми гралися з вогнем у Денвері. Немає питань. Але так, тоді я хотів, щоб спочатку ти поговорила зі мною.
— Я прослухала твою голосову пошту, — сказала Патриція. — Тільки що. CH@NG3M3 мене змусив. Він не дозволяв мені його видалити, не прослухавши.
— Він страшенний негідник. Такий як і Перегрин.
— Слухай, я повинна розповісти тобі про щось дійсно важливе. І це не те, що я можу обговорювати на відкритому повітрі.
— Я думаю, ти можеш увійти. — Він відступив назад і притримав двері відкритими.
Вони сіли на тому ж дивані, де колись пробували кальян з трубки у формі голови ельфа, обличчями до широкоекранного телевізора, по якому дивилися "Червоного гнома" разом з Ізабель. Квартира була набагато більше захаращена, були навіть плюшеві меблі, і на всьому лежав міліметровий шар пилу.
Патриція розповіла йому про Розділення. Але через те що він не міг збагнути навіть початкових термінів, вона спростила розповідь. Вона опинилася в клінічних умовах, замість того, щоб передати йому повний розумовий досвід.
— Населення впаде протягом одного покоління, але деякі люди все ще зможуть мати дітей. Розділення буде дуже неприємним. Більшість дітей буде позбавлена батьків при народженні. З іншого боку, війн більше не буде, і не буде забруднення довкілля.
— Це зло. Я маю на увазі, що це може бути найнеприємнішою справою, про яку я чув. — Лоуренс тер очі всіма десятьма пальцями, зганяючи останні рештки сонливості, але коли він намагався це зробити, Патриція поклала свою голову йому на плече.
— Скільки часу... як довго ти знаєш про це?
— День, можливо три, — сказала Патриція. — Я чула, як наші згадували про це приглушеними голосами один чи два рази, але не те, що ми обговорюємо. Я думаю, що приготування ведуться протягом більше ста років. Але вони все ще вдосконалюють його. Моя стара однокласниця додає останні штрихи. — Вона здригнулася, згадавши Дянту з її ненавистю і словами, що Патриція їх затримує.
— Такого я не міг навіть уявити, — сказав Лоуренс. — Чому ти розказала мені про це?
Він пішов робити каву, тому що коли ви тільки що почули новину про можливу трансформацію людського роду в диких монстрів, вам треба зробити щось своїми руками і створити щось гаряче і заспокійливе для іншої людини. Він знайшов зерна кофе, засипав їх у французьку кавоварку, і натиснув на плунжер, чекаючи, поки рідина не дійде до густини кисломолочної консистенції. Він рухався, як лунатик, ніби Патриція так і не змогла розбудити його.
— Вибач, що втягую тебе у це, — сказала Патриція. — Ніхто з нас нічого не може зробити. Мені просто потрібно було поділитися з кимось, і я зрозуміла, що ти єдиний, з яким я можу поговорити. Плюс я відчуваю, що зобов'язана тобі певним чином.
— Чому б тобі не поговорити з Тейлором? Або з одним з чарівників?
— Я навіть не знаю, хто з них знає про це, і не хочу бути відповідальною за поширення чуток серед нашої громади. Плюс до того у мене є сумніви щодо будь-кого з них, і це буде схоже на остаточне бонусне Порушення правил. І я думаю... ти завжди був єдиним, на кого я могла розраховувати.
— Пам'ятаєш, коли ми були дітьми, — він подарував їй гарячу кружку — ми замислювалися, як дорослі можуть бути такими мудилами?
— Так.
— Тепер ми це знаємо.
— Так.
Вони пили каву досить довго. Але не клали кружки на стілміж ковтками, а просто тримали їх біля облич, вдихаючи аромат. Потім обидвоє дивилися на свої чашки, а не один на одного. До тих пір, поки Лоуренс не поклав свою руку на вільну руку Патриції. Він затримав долоню і подивився на неї очима, за якими вгадувалося якесь спустошення. Вона не відтягнула пальці і не забрала руку назад.
