Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Це не стосується справи, — стримано відповів капітан ван Тромп. — Я професіонал.
— Хочеш сказати, що на цій планеті не вистачить грошей, які могли б звабити тебе покинути командування космічними кораблями? Розумію.
— Але я також не заперечував би проти того, щоб мати гроші.
— Трохи більше грошей не принесуть тобі ніякої користі — тому що дочки можуть витратити на десять відсотків більше, ніж чоловік здатен заробити на будь-якій нормальній роботі, і це незалежно від розміру зарплатні. Це доведений, але ще не сформульований закон природи, з цього часу відомий як «Закон Гаршоу». Але, капітане, справжнє багатство, масштабне, яке змушує хазяїна найняти цілий дивізіон шахраїв, щоб не платити податки, зітре тебе в порох — так само як і відмова від посади.
— Чому? Я перевів би все в облігації й тримав би купони.
— Правда? Але не тоді, коли ти був би з тих людей, які ставлять багатство на перше місце. Великі гроші не важко отримати. Все, чого вони коштуватимуть, — це життя, повністю присвячене зароблянню і примноженню грошей, до повного виключення всіх інших інтересів. Кажуть, що час можливостей минув. Маячня! Сім з десяти найбагатших людей на цій планеті починали життя без копійки в кишень і значно більше таких, як вони, — на шляху до верхівки. Цих людей не зупинять ані високі податки, ані навіть соціалізм; вони просто пристосовуються до нових правил, а вже скоро й самі змінюють правила. Та жодна прима не працює так важко, так цілеспрямовано, як людина, яка заробляє багатство. Капітане, це не твій стиль; ти не хочеш заробляти гроші, ти просто хочеш їх мати — для того щоб витрачати.
— Правильно, сер! Саме тому я й не розумію, чому вам слід позбавляти Майка тих статків.
— Тому, що Майкові вони не потрібні, — і вони скалічать його більше, ніж будь-яка фізична вада. Багатство, величезне багатство — це прокляття... Якщо тільки ти не присвятиш себе грі в заробляння грошей заради себе ж самого. І навіть тоді це матиме серйозні недоліки.
— О, маячня! Джубале, ти говориш, як охоронець гарему, який намагається переконати все людство у перевагах того, щоб бути євнухом. Прошу мене вибачити.
— Дуже ймовірно, — погодився Джубал, — і, можливо, з тієї ж причини здатність людського розуму перетворювати власні недоліки на переваги необмежена, і тут я не є винятком. Оскільки я, так само як і ви, сер, не маю в грошах іншого інтересу, окрім як витрачати їх, — не було навіть найменшого шансу на те, що я досягну будь-якого ступеню багатства. Так само як і жодної реальної небезпеки, що я не зумію отримати потрібну мені скромну суму, достатню лише для вдоволення моїх недоліків, — оскільки кожен, у кого вистачає розуму не розмінюватися на дрібниці, завжди впорається з тим, щоб прогодувати свої недоліки — незалежно від того, чи це церковна десятина, чи жування бетелю. Але велике багатство? Ви всі бачили вранці ту виставу. А зараз дай мені чесну відповідь. Ти думаєш, що я зміг би легко все переписати так, щоб самому здійснити той грабунок? Стати єдиним керівником та de-facto власником, висмоктувати з прибутків для власного зиску стільки, скільки захотів би, та ще й виставити це так, наче всім розпоряджається Дуглас? чи зміг би я зробити це, сер? Майк довіряє мені; я його водний брат. Чи зміг би я вкрасти його статок і владнати все так, щоб уряд в особі містера Дугласа з цим змирився?
— Гм... Прокляття, Джубале, — я думаю, що міг.
— Більше ніж впевнений, що зміг би. Тому що наш — інколи гідний поваги — Генеральний Секретар не більший шукач грошей, аніж ти. Його задоволення — це політична влада, барабан, звуків якого я не чую. Якби я гарантував Дугласу (о, ввічливо, звичайно, — навіть у злодіїв є свій етикет), що майно Сміта продовжуватиме зміцнювати його правління, тоді мені б дали спокій, і я міг би робити все, що хотів би, з прибутком і зробив би своє опікунство легальним.
Джубал здригнувся.
— Я думав, що мусив так вчинити — просто щоб захистити Майка від стерв'ятників, які кружляють навколо нього; проте мене охопила паніка. Капітане, ти, очевидно, не знаєш, до якої міри нав'язливим буває велике багатство. Це не товстий гаманець і час на те, щоб його витратити. Його власник розуміє, що весь час, — куди б він не йшов, — його, як жебраки у Бомбеї, зусібіч оточують наполегливі прохачі, і кожен вимагає вкласти чи віддати частину його багатства. Він стає підозріливим до чесної дружби — бо насправді йому рідко пропонують саме її. Ті, хто може бути його друзями, надто перебірливі, щоб штовхатися з жебраками, і надто горді, щоб ризикувати, що їх вважатимуть одними з них.
— Гірше те, що його життя та життя його родини завжди у небезпеці. Капітане, вашим донькам колись погрожували — чи, може, викрадали їх?
— Що? Святий Боже, сподіваюся, що ні!
— Якби ви володіли таким же багатством, як Майк, то мали б охороняти тих дівчат і вдень і вночі — і навіть тоді ви б не могли розслабитися, тому що ніколи б не знали напевно, що їхніх охоронців не підкупили. Перегляньте записи про останню сотню викрадень у цій країні і зверніть увагу, у скількох з них замішані довірені працівники... А ще — на те, як мало жертв змогли врятуватись. Потім запитайте себе: чи варта будь-яка розкіш, яку багатство здатне купити, — того, що гарненькі шийки ваших доньок завжди будуть у петлі?
Ван Тромп здавався замисленим.
— Ні. Гадаю, що іпотека на будинок підходить мені більше. Ті дівчата — все, що в мене є, Джубале.
— Амінь. Мене жахала така перспектива. Для мене багатство позбавлене чарівливості. Я лише хочу жити власним, лінивим, марним життям, спати у своєму ліжку — і щоб мене ніхто не турбував! Я уявив, що мене змусять прожити останні з відведених мені років, сидячи в офісі, забарикадувавшись від жебраків і працюючи весь день як повірений Майка.
І тоді мене осяяла ця думка.
