Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

— Маячня, Стінкі! Тварини — б'ються, і навіть мурахи ведуть війни. Ти намагаєшся сказати мені, що у них повинні з'явитися слова до того, як вони зможуть це зробити?

— Саме це я і мав на увазі, — наполягав Махмуд, — якщо це стосується будь-якої раси, яка має мову. Такої, як ми самі. Тоді як марсіани мають значно розвиненішу мову, аніж наша. Вербалізована раса має потрібні слова для кожної давньої ідеї... І створює нові слова — чи нові визначення для старих слів, — коли з'являється нова ідея. Завжди! Нервова система, яка здатна вербалізувати, не може уникнути вербалізації; це автоматично. Якщо марсіани знають, що таке «війна», вони повинні мати для цього відповідне слово.

— Є швидкий спосіб це з'ясувати, — запропонував Джубал. — Поклич Майка. Запитай його.

— Хвилинку, Джубале, — заперечив Ван Тромп. — Багато років тому я засвоїв, що не слід — ніколи — сперечатися зі спеціалістами: ти не зможеш перемогти. Але разом з тим я ще й вивчив, що історія розвитку — це довгий, довгий перелік фахівців, які страшенно помилялися, коли були впевнені у своїй правоті. Вибач, Стінкі.

— Ти абсолютно правий, капітане, — тільки цього разу я не помиляюся.

— Може бути й таке, що все, що Майк зможе сказати, — чи знає він певне слово, чи ні... З таким же успіхом можна попросити дворічного визначити «обчислення». Це нічого не доводить. Зараз я б радше спирався на факти. Свене? Стосовно Алло?

Нельсон відповів:

— Як хочеш, капітане.

— Що ж... Це все ще приватна розмова між водними братами, джентльмени. Лейтенант Аґню був нашим молодшим медичним офіцером. Як говорив мені Свен — дуже відомим у певних колах. У мене не було щодо нього жодних скарг: він був достатньо хорошим фахівцем. Проте він мав непередбачувану приховану ксенофобію. Не проти людей. Він терпіти не міг марсіан. Я одразу ж віддав наказ, яким забороняв озброєний вихід з корабля — щойно ми з'ясували, що марсіани миролюбні, — через надто високу ймовірність інцидентів.

Очевидно, молодий Аґню не послухався мене — щонайменше ми не змогли пізніше знайти його особистої зброї. А двоє чоловіків, які востаннє бачили його живим, стверджують, що вона при ньому була. Але у моєму журналі повсюдно записано: «Зник. Припустимо, що мертвий».

І ось чому. Двоє членів команди бачили, як Аґню заходить у щось на кшталт проходу між двома величезними каменями, яких на Марсі мало: його поверхня здебільшого одноманітна. Потім вони побачили, що туди ж пішов і марсіанин... Після чого вони поспішили туди ж, оскільки особливість доктора Аґню була добре всім відома.

Обидва кажуть, що чули постріл. Один з них стверджує, що тієї миті, коли дійшов до цього проходу, помітив Аґню за марсіанином, який займав майже весь простір між каменями, — таким великим він був. А потім чоловік його вже не бачив. Другий говорить, що, коли він туди дійшов, то марсіанин вже пішов геть — просто проплив повз них і пішов своїм шляхом, що взагалі характерно для марсіан: якщо ви не цікавите, то вас просто ігнорують. Коли марсіанин пішов, вони обидва змогли побачити простір між камінням... І там був глухий кут. Порожній.

Це все, джентльмени... Хіба що варто було б додати, що Аґню міг вистрибнути на кам'яну стіну завдяки низькій силі тяжіння, під дією страху. Але я не зміг, хоча й намагався, пригадати, що на цих двох членах команди були дихальні апарати, — мали бути — і через марсіанську гіпоксію відчуття цих чоловіків могли їх підвести. Я не знаю, чи був перший чоловік одурманений нестачею кисню; я згадав про це лише тому, що у таке пояснення простіше повірити, ніж у те, про що він доповів... Що Аґню просто зник, не встигнувши й оком моргнути. Насправді я сказав про це і йому — і наказав перевірити контрольний клапан зокрема та весь дихальний апарат загалом — перед тим як знову виходити назовні.

Бачте, я думав, що Аґню скоро з'явиться... І чекав можливості вилаяти його та покарати за те, що він вийшов озброєний (якщо він так вчинив) та наодинці (а це було точно): адже і те, і те було грубим порушенням дисципліни.

Проте він так і не повернуся. А ми так і не знайшли його тіла. Я не знаю, що трапилося. Але мені здається, що до цього таки причетні марсіани. Вони більше ніколи не здавалися мені просто великими, спокійними, безпечними, радше смішними створіннями — навіть попри те, що у нас з ними більше не виникало проблем і вони завжди давали нам те, чого ми хотіли, — відколи Стінкі з'ясував, як їх про це попросити. Я зам'яв цей випадок: не можна було допустити, щоб люди почали панікувати за сотні мільйонів миль від дому. О, я не зміг приховати те, що доктор Аґню зник: вся команда його шукала. Проте я придушував будь-яке припущення щодо того, що у його зникненні було щось загадкове. Просто Аґню загубився серед скель і, без сумніву, врешті-решт помер, коли закінчився кисень... І був похований піщаною бурею. Чи ще щось на зразок цього. Ви точно помітили б вітерець під час сходу та заходу сонця на Марсі; він завжди підіймає піщані бурі. Тож я використав це як привід стати ще більш вимогливим, ніж зазвичай, і, подорожуючи з командою, постійно залишаться на зв'язку з кораблем, і завжди перевіряти дихальні апарати — маючи перед очима жахливий приклад Аґню. Я наказав тому члену команди тримати язика за зубами — лише натякнув, що його історія була неймовірна, особливо з огляду на те, що його товариш не міг її підтримати. Думаю, що моя — офіційна — версія була переконливою.

Махмуд повільно промовив:

— Зі мною точно, капітане: це вперше я чую, що з Аґню сталося щось загадкове. І, чесно кажучи, я підтримую «офісну версію» — оскільки я не схильний до забобонів.

Ван Тромп кивнув.

— Саме на це я і сподівався. Лише Свен та я чули ту божевільну казочку — і тримали її при собі. Проте так само... — капітан космічного корабля, здавалося, несподівано постарішав, — ...я все ще прокидаюся посеред ночі і запитую себе: «Що сталось з Аґню?»

Джубал без коментарів