Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Гайдук прийшов на друге засідання Конгресу о 3:00 РМ: вирішив не світитися під час урочистого відкриття, співання гімну та пісень «Боже, великий, єдиний» і «Реве та стогне Дніпр широкий», проголошення привітань та обрання керівних органів, покладання квітів та інших ритуальних дій. Охорона провела його у перший ряд під час промови якоїсь літньої людини. Головуючий — президент Глобального об’єднання українців (ГОУ), бразильський правник із провінції Куритиба Рамон Шинкар, помітивши Гайдука, жестом запросив генерала до президії, але той відмовився. У притемненій залі мало хто помітив його появу.
Гайдук відмовився бути на відкритті Конгресу не тільки тому, що й справді не любив рекламного галасу під час таких заходів, але головно тому, що в спеціальному звукоізольованому приміщенні Національного агентства внутрішньої безпеки провів уранці таємну нараду, на якій обговорювали останні тривожні новини: вбивство агента Рауля, перенесення Омаром штаб-квартири на кордони України-Руси, підготовка до застосування бойової сарани і питання внутрішнього зрадництва у верхніх київських ешелонах влади.
Тому, незважаючи на благоліпну композицію весни, погоди, київських каштанів та ейфоричний, безжурний настрій мешканців і гостей столиці, Гайдук перебував у болісних роздумах; так лікар карантинної служби зі страхом очікує прориву епідемії чуми на вулиці свого безтурботного міста, яке ще не відає, що очікує його невдовзі, коли зачумлені щури виповзуть з підвалів на поверхню.
— Слово надається представниці Канади, провінція Альберта, пані Саката, — втомлено сказав Шинкар, який уже третю ніч поспіль не спав: дві ночі провів у організаційних суперечках із членами підготовчого комітету конгресу, третю — в пиятиці й любощах із коханкою, молодою бразильською секретаркою президента, яка приїхала разом із ним з Ріо-де-Жанейро до Києва.
На сцену піднялася струнка чорнява дівчина в елегантній шовковій вище колін спідниці темно-зеленого кольору, підійшла до пюпітра з мікрофоном, торкнулася мікрофона рукою, наче перевіряючи — чи є звук. Потім голосно, немовби боялась, що її не почують, гукнула:
— Я представляю канадський фронт УРА — Української революційної армії. Замість сидіти тут у комфорті й слухати базікання старих пердунів, для яких Україна — це вишиванки, галушки й шаровари, — ми повинні боротися на місцях за перемогу Світової федерації українських вільних республік.
У залі почувся свист, вигуки обурення, рідкі оплески.
— Доповідаю вам, що три дні тому парламент Альберти під тиском революційного українського студентства проголосував за проголошення Канадсько-української республіки — КУР — зі столицею в місті Едмонтон. Це наш подарунок Конгресу.
Зал більш схвально відреагував на цю новину. Гайдук згадав Олю: це гарне дівча зі стрункими ногами і революційними гаслами нагадало йому померлу дружину, від чого стало боляче й захотілося вийти із зали, побути на самоті.
— Ми стоїмо напередодні створення ПУР — Португальської української республіки, ІТУР — Італійської української республіки, на черзі НУР — Німецька українська республіка та АМУР — Американська українська республіка. Я закликаю уряд України і Конгрес підтримати цей процес грішми, зброєю, людьми!
Голосні оплески супроводжували ці її слова. Гайдук збагнув, яку свиню підкладає державі це нахабне довгоноге дівчисько: завтра на території України-Руси з’являться ЧУРи — Чеченсько-українські республіки, МУРи — Мадярсько-українські республіки та РУРи — Румунсько-українські республіки.
Згадав лист віце-президента Конфедерації, керівника уряду Канади Браяна МакМагона, в якому той погрожував Гайдуку санкціями, якщо Україна-Русь не припинить агресію і не ліквідує КУР.
Рамон Шинкар, хоч і бабій та пияк, також відчув небезпеку і спробував перервати промову УРА-дівчини.
— Пані Саката, пані Саката, — постукав він олівцем по мікрофону, що стояв перед ним. Залізний скрегіт покотився по залі. — Я вас прошу… Це не засідання Третього Інтернаціоналу і ви не Троцький. Закінчуйте свій виступ.
Але зал, який відверто нудьгував від солодкаво-патріотичних виступів діаспорійних старців, почав тупотіти ногами й вимагати продовження промови. Дівчина, відчувши підтримку, різко відкинула волосся з очей (цей жест здався Гайдукові знайомим) і гнівно звернулася до головуючого:
— Ви помовчали б, дон Шинкар! Ви думаєте, ми не знаємо, що ви продалися військовому режиму Гайдука і вірно служите йому? — (Вона була права: Рамон Шинкар існував завдяки спеціальній таємній пенсії уряду України-Руси, яка перевищувала всі його мізерні заробітки дрібного адвоката в місті Куритиба). — Цей режим байдужий до долі світового українства! Ви подивіться, що виробляють джихадисти в Європі, у нас в Канаді. Скільки свідомих українців загинуло від рук знавіснілих ісламістів! А військова хунта України-Руси боязливо мовчить. Мабуть, знову готуються здати Україну загарбникам, як це зробив гетьманський режим перед навалою Чорної Орди! Не мовчіть, українці! Підтримуйте український революційний рух у світі! Ми волелюбна нація! Геть тирана Гайдука!
Урочиста зала, сповнена ущерть делегатами і гостями, затремтіла від овацій. «Геть тирана!», «Слава вільній Україні!», «Ганьба диктаторам!», «Свободу політичним в’язням!» — лунали звідусіль вигуки, напружуючи охорону Гайдука. Начальник охорони, що стояв за кулісами, почав викликати підмогу — спеціальний загін гвардійців, підпорядкований особисто Гайдуку. Нерубай, присутній у залі, розлючений виступом якоїсь японської шльондри, яка болюче нагадала йому Калину Луцик, котра пішла від нього до нещасного Троянка, потелефонував до прес-служби Конгресу і наказав вирізати виступ дівчини з вечірнього телевізійного звіту. Кореспонденти зарубіжних агентств збуджено передавали новину з Конгресу, який до того здавався їм зборами пацієнтів геронтологічної клініки.
