Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

Обережно, щоб не спіткнутись у темряві, компанія піднялася сходами на третій поверх, пройшла повз бронзове погруддя засновника музею М. Щербака, й, запаливши світло у першій залі, яка починалася з художньо виконаної панорами Дніпра й неозорих ланів, подалася далі — до окремого входу, що вів у лабораторні приміщення.

Троянко з силою натиснув на ключа (треба б замок прооливити), й двері з рипом відчинилися. Гості увійшли в темряву, сповнену тих запахів, що їх щодня приносив додому Троянко. Він увімкнув ощадливе світло в коридорі.

Пам’ятав, що металеву коробочку з сараною поклав у лабораторії ентомології, кімната № 7, до спеціального настільного пластиково-сталевого боксу з рукавицями з товстої синьої гуми, що стирчали назовні боксу — в них вкладалися руки дослідника для проведення різних операцій усередині. Там лежав інструментарій для роботи з небезпечними комахами, стояли газові горілки.

Троянко давно не був у цьому приміщенні, бо працював з аргентинськими експонатами в таксодермічний лабораторії, кімнаті № 12, а лаборантка Зіна, яка відповідала за ентомологічне приміщення, була в черговій декретній відпустці: вона йшла на рекорд Музею зоології з перманентного народження дітей і привела у цей світ уже четверту дитинку, а тому майже ніколи не виходила на роботу.

Троянко довго шукав ключа з висячим номерком «7», потім обережно прочинив двері. Його вразив неприємний, зовсім новий і незнайомий запах та тривожний шурхіт, що лунав ізсередини. Його друзі посміювалися в коридорі, а Луїза легко стрибала, наче на тренуваннях, дістаючи рукою до портрета якогось Шмальгаузена.

Намацавши лівою рукою вимикач світла, Троянко доторкнувся до кнопки. І остовпів, побачивши, що коїться в кімнаті № 7. Усередині боксу роїлася, гомоніла грізно, билася в прозорий пластик важка хмара сарани брудного, сіро-жовтого з чорним, кольору, розбухла, мов тісто у діжці. Бокс тремтів, наче під час землетрусу. Розгублено ступивши до лабораторії, Троянко зупинився в метрі від боксу, не знаючи, що робити, не розуміючи — як, під впливом чого одна мертва особина розмножилася в боксі, за рахунок чого харчується? Ці теоретичні роздуми перервав зляканий жіночий голос:

— Ой, що це?

Це Луїза, стрибаючи, весело забігла до лабораторії й зупинилася поряд із Троянком, завмерши від побаченого. Вона навіть фартушка не скинула, не залишила вдома. Нерубай і Калина ще стояли в коридорі, бо надумали цілуватися під портретом Шмальгаузена.

І тут сталося непоправне, те, чого Троянко до кінця своїх днів не забув, не вибачив собі.

Почувши голос Луїзи, хмара сарани почала рухатись розлючено, перетворившись раптом на єдину спресовану несамовитою силою масу, яка важкими ударами — наче молотом — розтрощила прозорий пластик боксу й накинулася на Луїзу. Та закричала жахливо, відбиваючись від сарани. Троянко кинувся на допомогу дружині, але тверді, завбільшки п’ять сантиметрів, наче зроблені з металу тварюки, не звертаючи на нього жодної уваги, терзали нещасну Луїзу, вгризалися в її молоде тіло, вкривши його щільною рухливою пеленою, наче голодна бджолина сім’я, що обсіла рамку з медом. Сарана шматувала Луїзу, не реагуючи на піну з вогнегасника, яку пустив на них Троянко. Перелякані Нерубай та Калина закрили двері до кімнати № 7, з якої лунали страшні Луїзині зойки. Нерубай набрав на урядовому гаджеті номер директора Агентства з надзвичайних ситуацій і не попросив, а наказав (голос його тремтів і зривався на фальцет) від імені Гайдука прислати негайно в музей бійців із вогнеметами й пожежників, щоб гасили пожежу.

Троянко намагався витягнути з лабораторії Луїзу, але передсмертний її крик обірвався. Хмара сарани жадібно доїдала, обгризала її, а ті тварюки, що не встигли добратися до розтерзаного жіночого тіла та плям Луїзиної крові, зі зловісним голодним жебонінням літали хаотично по кімнаті, б’ючись у вікна, обнюхуючи лабораторні шафи й холодильник, а деякі з них почали злобно кружляти навколо Троянка. Й тоді він, шокований жахливою смертю Луїзи, охоплений тваринним усепроникним страхом загибелі, але також зберігши якусь краплину здорового глузду й наукової відповідальності, вибіг із лабораторії у коридор, перевіривши — чи не подалася за ним хмара сарани. Начебто ні.

Знесилено сів на підлогу й заридав, утрачаючи свідомість на очах розгублених друзів, устигнувши лишень вигукнути сповнені відчаю слова:

— Луїзо! Я винний! Я!

Через кілька хвилин у коридорі з’явилися бійці спецназу в спеціальних противогневих костюмах і шоломах автономного життєзабезпечення, з вогнеметними стволами в руках і ранцями за плечима. Медики, поклавши тіло Троянка на спеціальні ноші-візок, почали надавати зоологу першу допомогу, а пожежники заблокували коридори дослідницького корпусу й вікна приміщення № 7, які виходили у двір старовинного академічного будинку. Усього приїхало десять пожежних екіпажів, а директор Агентства доповів особисто Гайдуку про ситуацію, що склалася в центрі Києва. Двері до лабораторії, звідки долинав незвичний гомін, що нагадував металеве стрекотіння машин для шиття, щільно зачинили сталевими щитами; те саме зробили з вікнами, вогнестійкі міцні шибки яких уже почали тріскатися під ударами сарани. Металеві листи — декоративну прикрасу будинку-банку — знайшли в сусідньому дворі, де зводилася новобудова.

Калина Луцик стояла біля Троянка, чекаючи, коли він прийде до тями, і ще не розуміючи сповна, що сталося, ще думаючи, що це — страшний п’яний сон і, можливо, вони ще прокинуться в квартирі Троянка і сміятимуться, згадуючи колективну галюцинацію, що примарилася їм.

Нерубай робив безглузді спроби керувати операцією, але на нього визвірився полковник у чорній формі, зі слідами опіків на обличчі, обклав його багатоповерховим матом і наказав відійти подалі й не заважати.

Задихаючись, поспіхом, розуміючи, що трапилося щось страшне, бійці тягали сталеві листи й висвердлювали в стіні невеличкі отвори, куди негайно вставляли стволи вогнеметів. Надворі, піднявшись на спеціальних драбинах-майданчиках на висоту третього поверху, пожежники забивали штирі в цегляну товсту стіну й вішали на них металеві листи, в яких попередньо проробили дірки для брандспойтів. Полковник нервував, поглядаючи на годинника, матюкаючись, і, раптом згадавши про перекриття, вислав команди вогнеметників на другий і четвертий поверхи будинку й наказав заблокувати вентиляційні, водогінні та каналізаційні труби й перекрити