Хранителі - Дін Кунц

до насильства, бо це нічого не змінювало. Напруга всередині постійно зростала, і він не міг себе більше стримувати, а вбивства маленьких тварин не приносили йому тієї психічної розради. Тому він починав шукати більшу та цікавішу здобич. Аутсайдер міг проклинати себе за свою жорстокість і жадати перетворення в істоту, яка б жила у гармонії зі світом, але змінити себе не міг. Лише кілька годин тому Лем розмірковував над тим, як важко стати іншою людиною, а не тим, ким виховав його батько. Будь-кому важко змінюватися, але це принаймні можливо, якщо є рішучість, воля і час. Проте Аутсайдер не міг стати іншим: потяг до вбивства було закладено у його генах, тому йому навряд чи можна було сподіватися на якісь зміни чи спасіння.

— Що, в біса, відбувається? — запитав Бокнер, не в змозі більше приховувати цікавість.

— Повір, краще тобі цього не знати, — промовив Лем.

— Що було у цій печері? — запитав Бокнер.

Лем лише похитав головою. Йому пощастило, що ці два вбивства відбулися у національному заповіднику. Це була федеральна земля, і тут АНБ могло простіше взяти розслідування під свою юрисдикцію.

Кліфф Соамз досі крутив шматок дзеркала, задумливо дивлячись на нього.

Востаннє оглянувши зловісну печеру, Лем Джонсон пообіцяв сам собі і своєму небезпечному супротивнику: «Коли я знайду тебе, то навіть не подумаю лишати живим; жодних сіток чи куль із транквілізаторами, як того хотіли би вчені чи військові. Ні, я швидко пристрелю тебе».

Це було не просто найбезпечніше рішення, а радше акт співчуття та милосердя.

4

До першого серпня Нора розпродала всі меблі й інші пожитки тітки Вайолет. Вона зателефонувала чоловіку, який купував антикваріат та уживані меблі. Він купив усе гамузом за однією ціною, що цілком влаштувало Нору. Тепер у кімнатах не було нічого, крім тарілок, срібного посуду та меблів у її власній спальні. Будинок було очищено, і здавалося, що з нього наче повиганяли злих духів. Нора усвідомлювала, що тепер у неї вистачить сили волі, щоби повністю переоблаштувати його, проте вона більше не хотіла тут жити, тому зателефонувала агенту з нерухомості й виставила будинок на продаж.

Нора також викинула свій старий одяг і повністю оновила гардероб. Тепер у неї були штани, спіднички, блузки, джинси і сукні, як і в будь-якої жінки. Іноді Норі здавалося, що через яскраве вбрання на неї всі витріщаються, але вона перемагала своє бажання знову перевдягнутися у темний і безформний одяг.

Щоправда, вона так і не знайшла у собі сміливості виставити свої роботи на продаж і дізнатися, чого вони варті. Трейвіс постійно під’юджував її тонкими натяками, але Нора не була готова виставити своє тендітне «я» напоказ, щоб кожен міг вдарити по ньому молотком. Скоро вона зможе це зробити, але не зараз.

Коли Нора розглядала себе в дзеркалі або помічала власне відображення в освітленій сонцем вітрині, то усвідомлювала, що все ж вона гарненька. Можливо, не настільки красива чи розкішна, як кінозірка, але достатньо гарненька. Проте здавалося, що Нора ніяк не може звикнути до нового сприйняття власної зовнішності, тому що через день-другий вона знову дивувалася привабливості у дзеркалі свого милого личка.

Пізно ввечері 5 серпня вони з Трейвісом сиділи на кухні і грали в «Ерудит», і Нора відчувала, що вона гарненька. Хвилин п’ять тому у ванній, дивлячись у дзеркало, вона вкотре побачила, що вродлива, і навіть вродивіша, ніж раніше. Коли Нора знову повернулася до дошки для гри в «Ерудит», то аж розквітла. Ще ніколи вона не почувалася такою щасливою — і пустотливою. Вона почала викладати нісенітницю з фішок і завзято доводила свою правоту, коли Трейвіс називав це безглуздям.

— Дофнап? — запитав Трейвіс, насуплено дивлячись на дошку. — Нема такого слова.

— Це трикутна шапочка, яку носять лісоруби, — відповіла Нора.

— Лісоруби?

— Як Поль Баньян.

— Лісоруби носять в’язані шапочки, які називаються тобганами, або круглі шкіряні шапки-вушанки.

— Я не про ті шапки, які вони носять під час роботи, — спокійно пояснила Нора. — Вони одягають дофнапи, коли лягають спати.

Трейвіс зареготав і похитав головою.

— Ти розігруєш мене?

У відповідь на його регіт Нора лише сказала:

— Це правда.

— Лісоруби вдягають спеціальну шапку перед сном?

— Так, і називається вона дофнап.

Трейвіс не очікував, що Нора може його розіграти, тому повірив.

— Дофнап? Чому вони так називають їх?

— Не знаю, — зізналася Нора.

Ейнштейн лежав на животі й читав роман. Навдивовижу швидко перейшовши від книжок-картинок до дитячої літератури на кшталт «Вітру у вербах», ретривер читав щоденно по 8—10 годин. Йому завжди було мало книг. Ейнштейн схибнувся на літературі. Десять днів тому, коли через захоплення собаки читанням у Нори вже не вистачало терпіння тримати книги і перегортати сторінки, вони з Трейвісом почали ламати голову над тим, як зробити так, щоб книга завжди була відкрита перед псом, а він міг сам перегортати сторінки. Серед товарів корпорації з постачання обладнання для лікарень вони знайшли пристрій для паралізованих пацієнтів. Це була металева підставка, на якій кріпилася книжка. Механічні руки з електропроводом трьома кнопками керування гортали сторінки. Квадріплегіки[52] могли керувати апаратом за допомогою стилету в зубах, а Ейнштейн використовував свій ніс. Здавалося, що псові надзвичайно сподобався цей пристрій. Зараз він тихенько вискнув щось відносно прочитаного, натиснув одну із кнопок і перегорнув сторінку.