Хранителі - Дін Кунц

Ця думка зненацька спала на гадку Лемові, і його раптом охопив такий жаль до цієї істоти — достеменно як того дня, коли він побачив, як вона спілкується з Ярбек за допомогою примітивної мови символів. У той день Аутсайдер сказав, що хоче вирвати собі очі, щоб ніколи не бачити себе.

Ліхтарик Бокнера вихопив із темряви десятків зо два обгорток з-під цукерок. Вочевидь, Аутсайдер дорогою сюди вкрав кілька великих пакунків. Лема здивувало те, що обгортки були не зіжмакані, а ретельно розгладжені й розкладені на підлозі під задньою стінкою. Десять фантиків з-під батончиків «Різ» (арахісове масло в шоколаді) і десять з-під батончиків «Кларк». Напевне, Аутсайдеру подобалися яскраві обгортки або ж вони нагадували про отриману насолоду від поїдання цукерок. Або ж він згадував про те, як було добре, коли йому раніше давали цукерки, бо зараз у його важкому житті було небагато насолод.

У протилежному і найтемнішому кутку від ліжка лежала купка кісток. З’ївши цукерки, Аутсайдер узявся за полювання, щоби прогодувати себе. Оскільки в нього не було можливості розпалити вогонь, то він задовольнявся сирим м’ясом, наче дикун. Напевне, він зберігав кістки у печері, щоб не видати себе. У тому, що Аутсайдер зберігав їх у найтемнішому і найдальшому кутку свого притулку, було якесь цивілізоване відчуття акуратності та порядку, але Лему здавалося, що Аутсайдер ховає кістки у тіні, бо соромиться власної жорстокості.

Найзворушливішим були предмети, складені у стінній ніші над ліжком із трави. «Ні, не просто складені», — подумав Лем. Пожитки були акуратно складені, наче на показ, так наче це була цінна колекція мистецьких витворів зі штучного скла, кераміки чи гончарних виробів майя. Тут зберігалась кругла цяцька з кольорового скла, які зазвичай вішають на занавісці, що закриває терасу, аби вони виблискували на сонці. Іграшка була близько десяти сантиметрів у діаметрі, із зображенням блакитної квітки на блідо-жовтому тлі. Біля іграшки стояв яскравий мідний глечик, мабуть, прихоплений із тієї самої — чи подібної — тераси. Поряд красувалося й інше добро, що його Аутсайдер теж, напевно, вкрав у тому самому домі, що й цукерки: порцелянова статуетка зі щонайдетальнішими фігурками двох червоних кардиналів[50] на гілці та кришталеве прес-пап’є. Вочевидь, навіть у пекельного створіння, в яке Ярбек уклала якнайбільше потворності, було почуття краси та бажання жити не по-звірячому, а принаймні хоч трішки ототожнювати себе із цивілізацією.

Лем геть посумнішав, коли уявив це самотнє, нелюдське створіння Ярбек, яке, будучи наділеним свідомістю, мучилося й ненавиділо себе.

Довершувала картину в ніші 25-сантиметрова скарбничка у вигляді Міккі Мауса.

Гіркота Лема посилилася, бо він знав, чому вона так сподобалася тій істоті: у Банодайні вивчали глибину та характер розуму пса й Аутсайдера, щоб з’ясувати, наскільки їхні відчуття близькі до людських. Метою одного з експериментів була перевірка їхньої здатності розмежувати фантазію та реальність. Їм декілька разів показували відеоролик із фрагментами з різних фільмів: шматки старих стрічок із Джоном Вейном[51], фрагменти із «Зоряних воєн» Джорджа Лукаса, репортажі, уривки з документальних фільмів, а також зі старих мультфільмів про Міккі Мауса. Дослідники фіксували реакції пса й Аутсайдера, а пізніше їх вивчали з точки зору того, чи розуміють вони, які фрагменти відеоплівки відображали реальні події, а які були витвором чиєїсь уяви. Обидва піддослідні поступово навчилися розпізнавати вигадані події, але одна вигадка їм найбільше заімпонувала: це був Міккі Маус. Їх просто заворожували пригоди Міккі Мауса та його друзів. Після втечі з Банодайна Аутсайдер якось наткнувся на цю скарбничку і загорівся думкою про неї, бо вона нагадувала бідоласі про єдине справжнє задоволення, яке він спізнав у лабораторії.

У промені ліхтарика Бокнера на полиці біля скарбнички щось зблиснуло. Річ лежала плазом, тому вони ледь не проґавили її. Кліфф став на трав’яне ліжко і вийняв з ніші блискучий предмет: трикутний шматок дзеркала приблизно сім на десять.

«Аутсайдер знайшов тут прихисток, милуючись своїми жалюгідними скарбами, щосили намагаючись зробити своє лігво затишнішим, — подумав Лем. — Час від часу він брав цей гострий уламок дзеркала і дивився на себе, можливо, намагаючись знайти якусь рису, яка б не була потворною, і зрозуміти свою сутність, але, вочевидь, не зміг».

— Господи, — стиха промовив Кліфф Соамз, позаяк, без сумніву, його мучили такі самі думки. — Бідолаха.

В Аутсайдера була ще одна річ: випуск журналу «Піпл». На обкладинці було зображення Роберта Редфорда. Аутсайдер видряпав йому очі кігтем, гострим каменем чи за допомогою якогось іншого предмета.

Журнал був пожмаканий і розідраний, так наче його гортали сотню разів. Бокнер взяв його й запропонував Лему погортати. Лем послухався і помітив, що очі кожної людини на картинках було або видряпано, або просто вирвано.

Щось лиховісне крилося в цій символічній руйнації (Аутсайдер не пропустив у журналі жодного зображення).

Так, він був нещасним і викликав співчуття, але разом з тим — і страх.

П’ять жертв, яким випустили нутрощі або відрізали голову.

Не можна ні на мить забувати про невинні жертви. Захоплення Міккі Маусом чи любов до краси не можуть виправдати таких убивств.

Але ж, Господи…

Істоту наділено розумом, якого достатньо, щоб відчути важливість і переваги цивілізації і прагнути до того, щоб знайти місце в ній і надати своєму життю якогось сенсу. Та Аутсайдера було запрограмовано на несамовитий потяг до насильства, прищеплений інстинкт убивці, якого навряд чи знайдеш у природі, бо він повинен бути розумним убивцею, живою бойовою машиною і перебувати на довгому невидимому повідку. Неважливо, скільки часу він провів у цій печері, де панували мир та спокій, стримуючи свій потяг