Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

на веселих танцульках у пансіоні індіанки Алісе; у розпал тих веселощів нагрянула ватага хуліганів, і мирні гулі закінчилися халазією з мордобоєм та стріляниною. Вони втекли цілі-здорові; негр пустив юшку одному нахабі й реквізував у Фадула револьвер: не вмієш стріляти, не вихоплюй його з-за пояса, а то обеззброять, та ще й нагодують товчениками.

Факел був для Фадула найкращою запорукою спокою у їхній місцині. Щоправда, Збуй-Вік справлялася чудово, коли хазяїн полишав на неї армазем, і жоден бандит більше не зважувався тероризувати мешканців Великої Пастки. Небезпека пограбування поменшала. Принаймні кузня навпроти з негром-ковалем була ще однією осторогою злодіям і зловмисникам. Торговець і коваль домовилися між собою: удвох одночасно з Великої Пастки не відлучатися; коли треба їхати одному, на варті лишається другий.

Час між ранковим відходом і вечірнім приходом в’ючних обозів заповнювала нестерпна нудьга. Двоє вигнанців коротали мертві години за щирими розмовами, спогадами про пережите. Або дружньо мовчали: араб курив наргіле, негр кував шмат заліза чи латуні.

Фадул захоплювався роботою Кастора — тут потрібна сила й майстерність. Безформна залізяка на очах перетворюється в жіночу прикрасу, каблучку чи брошку, а зі старої бляшанки виходить корисна посудина — горщик чи жаровня. Зате ніхто уважніше за Факела не слухав розповідей турка, біблійних епізодів, східних оповідок з віщунами й полководцями, волхвами й звабливими напівголими одалісками. Негр закочував очі, скрикував, плескав у долоні, так його захоплювали ті пригоди героїв. Жодна барва не пропадала для нього, навіть коли левантієць у пориві натхнення присмачував свою розповідь арабщиною.

Іноді до них підсідала якась дівка — погомінити, послухати; потім друга, третя. Тоді Кастор заводив пісеньку, формував коло для танцю коко, вибивав долонями ритм:

Люшки, люшки!

Завтра самотужки

Підемо, Маніньє,

Та доїть Чорнушку.

Кралі збиткувалися з жахливої вимови сеу Фадула, а він собі підтягував, хоч би що: недарма хлопцем у Лівані співав у сільській церкві.

Голос Факела, поважний, палкий, лунав серед лісу, западав у душу. Захоплена Зулейка, смаглява й задумлива кокетка, присягалася, що навіть пташки на деревах вмовкали, слухаючи його пісень. Ось що значить хист і чари Кастора Абдуїна: мовкли пташки, чарувалися змії, завмирали серця. Вигадник і веселун, ворожбит негр, якби не він, що було б з Великою Пасткою?

4

Раніше число й день тижня у Великій Пастці показував єдиний відривний календар, що висів на дверях складу з сухим какао. Насамперед впадала в очі гарна гравюра: європейський зимовий пейзаж, засніжені гори й кудлатий собака з підвішеним до нашийника барильцем. Під малюнком — відривний календар, сотні аркушиків з числами й днями тижня. Новорічний подарунок полковника Робустіано де Араужо старому Жерино, відданому кабрі.

Гордий власник такої коштовної речі, Жерино виставив календар на огляд дівкам і табунникам, повторюючи відомості, почуті від полковника: там у них за кордоном собачий холод, і єдиний порятунок від нього — бочка кашаси. Календар, що й казати, чудовий і пізнавальний, от тільки годі на нього покластися: старий Жерино цілими тижнями не торкався календаря, а коли згадував полковникову настанову, зривав навмання кілька аркушиків: один, два і ніколи більше трьох; треба ж ощадити, бо літери й цифри для більшості мешканців і приїжджих — то китайська грамота. Життя повсякчас відставало, і ніхто не сказав би напевно, що нині — кінець березня чи початок квітня, середа чи субота. А чи й неділя, святий день? Тому неділі, як такої, у Великій Пастці не існувало.

Плутанина й безладдя; декого це обходило мало, зате інших турбувало й засмучувало. Турок Фадул мусив стягати борг із тих, кому давав товар або гроші, розраховуватися з постачальниками; точні дати для нього вкрай важливі, вони занесені арабським письмом у його гросбух. Меренсія вважала неділю днем відпочинку — так велить Божий закон, її гончарницький Бог; зате Бог Фадула, не такий суворий, дозволяв недільну торгівлю, та ще й з надвишкою цін. І Бернарда катувалася, силкуючись вирахувати ті щасливі дні, коли приїздив хрещений.

Приїзди хрещеного — головне в її житті. Раніше короткі зупинки — леле, все коротші! — в човникових рейдах між фазендами Аталая і Винозоре; останнім часом він почав ночувати в Бернарди: леле, ніч надто коротка! Через безглуздий календар Жерино навіть капітан Натаріо да Фонсека мусив міняти усталені звички.

5

Дорогою у Винозоре капітан Натаріо да Фонсека з’являвся у Великій Пастці десь під полудень; повертаючись з Аталаї, він спішувався тут надвечір. Його короткими одвідинами поспішали скористатися всі: побачитись, потеревенити, взнати новини; його щирі бесіди з Фадулом зробилися неодмінними.

Поки коханці втішалися, Збуй-Вік проціджувала підсолоджену рападурою каву — почастувати капітана під час короткої розмови перед від’їздом. Прибувши з Аталаї, Натаріо розповідав про сім’ю, Зилду й діточок: мовляв, хрещена посилає своє благословення і цей відріз на спідницю. їдучи з Винозорого, говорив лише про новопосаджені плантації. Захоплено розповідав, як женуться вгору пагони, який багатий зріє урожай; Бернарда тоді аж плескал^ в долоні. Якщо ж нарікав на дощі — от заповзялися, це ж згубно для брості, — Бернарда заклинала від негоди, молила сонця. На прощання не забувала передати хрещеній, що просить її благословення. Прощатися важко, гірко: треба перебути такий довгий місяць, щоб знову пригорнутися до його грудей. Коли вже він залишиться з нею на цілу ніч, від вечірньої до вранішньої зорі? Коли, хрещений?

Хай там що, а одного з тих далеких вечорів хрещений присьорбував каву Збуй-Вік і раптом заявив: через два тижні в дочки Лоуренсо Батисти, начальника такараської станції, весілля; так от, коли вертатиметься з весілля, він заночує у Великій Пастці, на жаркій постелі хрещеної. Цілісіньку ніч із нею? Ах, благословен єси в небесах, святий Боже! Яка чудова, яка радісна новина, невже це збудеться? Не тямлячи себе від радості, вона просила хрещеного назвати точний день. Помилитися тут годі: от як мине ця неділя, то в наступну, рівно через два тижні. На цілу ніч.

Помилитися годі, повторила Збуй-Вік, коли Натаріо підострожив мула й виїхав на дорогу. Друковані чорною фарбою аркушики відривного календаря показували дні тижня, від понеділка до суботи, проте неділя, на честь святкового дня, була вирізнена червоною фарбою. Як добре, що є календар Жерино, бо у Великій Пастці всі дні — буденні, а свято завелося відтоді, як Педро Циган придумав влаштовувати ввечері танцульки, коли надходили гуртоправи й сезонники.

Раніше Бернарда й не дивилася на той календар, а тепер він неабияк її цікавив: щоранку вона приходила до дверей складу відміряти повільний плин часу. Бачила, як