Година Бика - Іван Антонович Єфремов
Машини, благоустрій житла, техніка побуту істотно змінила нормальне фізичне навантаження людей.
Медицина продовжувала користуватися накопиченим у зовсім інших умовах життя. Загальне ослаблення організму, м’язової і скелетної систем призводило, незважаючи на брак важкої роботи, до масового розвитку гриж, плоскостопості, короткозорості, збільшення переломів, розширення вен, геморою, розростання поліпів й ослаблення сфінктерів з порушенням травлення і частими явищами апендициту. Безліч дефектів шкіри спричинив неправильний обмін речовин.
Лікарі, стурбовані напливом захворювань, без упину оперували, кленучи нудну рутину «простих випадків» і не підозрюючи, що зустрілися з першою хвилею біди. А коли вслід за тотальним ослабленням людей дедалі частіше почали зустрічатися хвороби зіпсованої спадковості, тільки декому з передових вчених вдалося розпізнати в цьому Стрілу Арімана. Найбільше благодіяння — знищення дитячої смертності — обернулося лихом, нагородивши безліччю психічно неповноцінних, цілковитих кретинів чи фізично дефективних від народження людей. Тривожною несподіванкою стало збільшення випадків народження двох, трьох дітей, що загалом знижували рівень здоров’я і психіки. Боротьба з новою бідою виявилась виключно важкою.
її можна було подолати лише при високій моральній відповідальності всіх людей і проникнення науки в саму глибину молекулярних генетичних апаратів.
Евіза перелічила ще кілька підступних пасток, які поставила природа на прогресивному шляху людства. Шлях цей полягав у поверненні до первісного здоров’я, але без колишньої залежності від безжальної природи. Суть справи полягала в тому, щоб відійти від її гекатомб, завдяки яким вона здійснює поліпшення і вдосконалення видів тварин, нещадно помщається за недолугі спроби людини звільнитися від її влади.
— І це нам вдалося! — вигукнула Евіза. — Ми всі здорові, міцні, витривалі від народження. Але ми зрозуміли, що наше прекрасне людське тіло заслуговує кращого, ніж сидіння у кріслах і натискання кнопок. Наші руки — найкращий інструмент з усіх створених природою або людиною — просять тонкої роботи, щоб отримувати істинне задоволення. Більше того, ми змагаємося за життя свого розуму достоту так само, як і за життя тіла. Ви дізнаєтеся про всі ті зусилля, які ми витратили в нерівній боротьбі. Нерівній тому, що глибина і всеохоплююча могутність природи досі не вичерпані й досі людство веде невтомний бій за своє розумове і фізичне здоров’я і готове до будь-якого випадку природних стихійних сил!
Закінчення промови Евізи викликало нову хвилю схвального гомону. Сувора, навіть натхненна серйозність зійшла з неї, і вона перетворилась на життєрадісну, з відтінком грайливості жінку, яка схилилась перед залою у вільному поклоні танцівниці. Метаморфоза посилила ревише захвату серед молодих медиків. Тормансіанам взагалі подобалась весела серйозність землян, які ніколи не жартували з великими почуттями, нікого не висміювали, не намагалися порозважатися за рахунок іншого…
Евіза повернулась на своє місце і знову спостерігала за доповідачами. Вони говорили розумні речі на рівні науки Торманса, повідомляли про нові відкриття, але цікаві ідеї губилися в масі непотрібних фраз. Думка, як загнане звірятко, металася між словесними нагромадженнями висловів, відступів, ремінісценцій, схоластики доказів.
Вчені Торманса багато уваги приділяли запереченням, словесно знищуючи те, чого нібито бути не може й що неможливо вивчити. Про відомі явища природи твердили як про неіснуючі, не розуміючи складності світу. Цей негативний напрямок науки користувався найбільшим успіхом серед маси людей Ян-Ях тому, що піднімав їхній малий досвід і вузький здоровий глузд до «останнього слова» науки.
Минуло немало часу, а Евіза, за винятком психологічних спостережень, не видобула майже нічого вартого уваги. Звичку говорити, не зважаючи ні на що, вона пояснювала бажанням утвердити перед іншими свою особистість. Крім того, вивергаючи потоки слів, людина отримувала психологічну розрядку, необхідну у цьому світі постійного пригнічення і роздратування. Висловлювати думки у багатослівних промовах ставало дедалі обтяжливіше. Евіза зраділа, почувши, що оголошено перерву. Вона підвелася, наміряючись знайти безлюдне місце, щоб пройтися, відпочиваючи, та де там! — її оточив галасливий натовп збуджених тормансіан і тормансіанок різного віку, від юних практикантів до. сивоволосих начальників госпіталів та професорів медичних інститутів.
Евіза знайшла поглядом свого головлікаря. Він підійшов, безцеремонно розштовхуючи людей.
— Підвезти вас до їдальні підкріпитися? Розступіться, колеги «джи», наша гостя голодна і стомилась!
Евізі не хотілось їсти, особливо у незнайомій їдальні. В неї пропадав апетит від незрозумілої неприязні жінок, які роздавали їжу. В житті Торманса будь-яка залежність від людини виявлялась принизливою. Той, до кого зверталися з проханням, глумився й збиткувався, перш ніж виконати свій прямий обов’язок. Відраза або в кращому випадку цілковита незацікавленість у роботі вирізняла «кжи». «Джи» тремтіли перед ними, очікуючи найелементарнішої послуги. На заводах і фабриках, де командували лілові «Змієносці», становище було іншим. Найменший опір карався негайно, найчастіше відправкою до Палацу Ніжної Смерті. Зате поза пильними очима сановників і охоронників «кжи» знущались над «джи» як хотіли. І ті покірливо терпіли, знаючи, що в будь-який момент за рішенням Ради Чотирьох «кжи» можуть стати їхніми катами. На Тормансі особливо боялись машин. Масове застосування механізмів в руках невихованих й озлоблених людей створювало підвищену небезпеку. Транспортні катастрофи стали повсякденним явищем на Ян-Ях, звичними вважались і дикі розправи з довгожителями.
Розмірковуючи, Евіза йшла поряд з головлікарем алеєю до низького будинку, де були їдальня і готель.
— Вас дивує, чому я сховався в кущі, а не кинувся на допомогу письменникові? — раптом запитав головлікар, намагаючись зазирнути у вічі своїй супутниці.
— Ні, — байдуже відказала Евіза. Її не цікавила персональна мотивація вчинку, який неминуче випливав із суспільного життя Торманса.
— Я міг покалічити руки і нашкодити багатьом людям, позбавивши їх можливості прооперуватися.
Раптом з-за дверей вихопився гурт людей і з криком кинувся до них. Головлікар посірів, лице його спотворилось від жаху. Евіза, лишаючись спокійною, упізнала молодих лікарів, учасників конференції. Вони налетіли вихором, відтрутили головлікаря і щільним кільцем оточили гостю з Землі. Евіза пригадала, як одного з перших днів у столиці її вразила юрба, яка оточила вродливу, недоладно вдягнену жінку. Це була знаменита артистка, як пояснили потім Евізі. Вона дарувала праворуч і ліворуч завчені усмішки. Кілька чоловіків у червоному одязі брутально розштовхували народ, який так само безцеремонно натискав. Досить було з’явитися в громадському місці популярній людині, як сотні молодих людей кидалися до нього, випрошуючи що-небудь на пам’ять.
Тепер сама зорелітниця опинилася в колі цікавих, на щастя, лише лікарів. Перед нею стояла й усміхалася досить миловида тормансіанка: смаглява шкіра, чорне волосся і сяючі вузькі очі яскраво відтінювалися жовтим вбранням, що облягало її постать.
— Даруйте, ми вирішили затримати вас. Помітили, що вам хочеться
