Межа Фундації - Айзек Азімов
4
Минув іще один день.
— Орбіта майже кругла, — сказав нарешті Тревіз, — а це означає більшу ймовірність того, що планета придатна для життя. І все ж навіть тепер ніхто не з’являється. Спробуймо придивитися до неї ближче.
— Чому на те, щоб влаштувати стрибок, потрібно стільки часу? — запитав Пелорат. — Просто робіть маленькі стрибки.
— Тільки послухайте його! Маленькими стрибками важче керувати, ніж великими. Що легше підняти: камінь чи дрібну піщинку? Крім того, Гея-С поруч і простір різко викривлений. Це ускладнює розрахунки навіть для комп’ютера. Навіть міфолог мав би це розуміти.
Пелорат щось пробурчав.
— Тепер ви можете бачити планету неозброєним оком, — сказав Тревіз. — Он там. Бачите? Період обертання близько дванадцяти галактичних годин, а нахил осі становить дванадцять градусів. Це класичний приклад придатної для життя планети, і на ній є життя.
— Звідки ви знаєте?
— В атмосфері багато вільного кисню. Без стійкої рослинності такого не буває.
— А як щодо розумного життя?
— Аналіз радіохвиль покаже. Звичайно, тут може бути розумне життя, яке закинуло технології, але це дуже малоймовірно.
— Такі випадки були, — сказав Пелорат.
— Повірю вам на слово. Це ваша парафія. Проте навряд чи на планеті, яка відлякала Мула, жили б самі лише вцілілі селяни.
— У неї є супутник? — запитав Пелорат.
— Так, є, — недбало відповів Тревіз.
— Якого розміру? — Пелоратів голос обірвався.
— Не можу сказати точно. Мабуть, кілометрів сто в діаметрі.
— От трясця, — із сумом сказав Пелорат. — Я волів би мати кращий набір лайливих слів під рукою, мій любий друже, але це ж міг бути один маленький шанс…
— Хочете сказати, що якби в неї був гігантський супутник, це могла бути й сама Земля?
— Так, але це точно не вона.
— Ну, якщо Компор має рацію, Землі все одно не місце в цьому регіоні Галактики. Вона мала б бути в районі Сіріуса. Правда, Янове, мені дуже шкода.
— Та нічого.
— Слухайте, ми трохи зачекаємо й ризикнемо ще одним маленьким стрибком. Якщо не виявимо ознак розумного життя, то принаймні матимемо безпечну посадку — хіба що тільки тоді й висаджуватися не буде сенсу, еге ж?
5
Після наступного стрибка Тревіз вражено сказав:
— Це вона, Янове. Це Гея, усе правильно. Принаймні на ній є технологічна цивілізація.
— Ви можете сказати це за радіохвилями?
— Ще краще. У них на орбіті космічна станція. Бачите?
На екрані з’явився якийсь об’єкт. Для незвиклого ока Пелората в ньому не було нічого дивовижного, але Тревіз сказав:
— Штучна, металева й випускає радіохвилі.
— Що тепер будемо робити?
— Поки нічого. З такою технологією вони не можуть нас не помітити. Якщо ж вони нічого не робитимуть, я надішлю їм радіоповідомлення. Якщо й далі не діятимуть, то обережно підійду.
— А як вони щось таки зроблять?
— Залежатиме від цього «щось». Якщо мені це не сподобається, то доведеться скористатися нашою перевагою: навряд чи в них щось може зрівнятися з тою легкістю, з якою стрибає цей корабель.
— Тобто ми втечемо?
— Як гіперпросторова ракета.
— Але ж ми полетимо звідси не обізнанішими, ніж прибули.
— Аж ніяк. Принаймні ми будемо знати, що Гея існує, що вона має робочу технологію і зробила щось, щоб нас налякати.
— Але, Ґолане, не лякаймося аж так відразу.
— Тепер, Янове, я розумію, що вам нічого не хочеться сильніше, ніж за будь-яку ціну дізнатися про Землю, але запам’ятайте, будь ласка, що я не поділяю вашої мономанії. Ми на неозброєному кораблі, а ці люди прожили в ізоляції не одне століття. Можливо, вони ніколи не чули про Фундацію і не мають до неї поваги. Або, можливо, це Друга Фундація, і щойно потрапимо їм до рук — якщо вони на нас злі, — то ніколи вже не будемо такими, як були. Ви ж не хочете, щоб вони начисто стерли вам пам’ять і ви виявили, що вже не міфолог і нічого не знаєте про легенди?
Пелорат спохмурнів.
— Якщо вже ви так кажете… Але що робити, коли ми втечемо?
— Усе просто. Повернемося на Термінус із новинами. Або зупинимося так близько від Термінуса, як нам дозволить ця стара. Потім ми, можливо, полетимо на Гею ще раз — швидше й без усього цього повільного човгання — і зробимо це на озброєному кораблі або із цілим флотом. Тоді все може бути по-іншому.
6
Вони чекали. Чекання стало звичним. Вони витратили набагато більше часу, чекаючи на підходах до Геї, ніж на весь переліт від Термінуса до Сейшелла.
Тревіз налаштував комп’ютер на автоматичну тривогу й так розслабився, що навіть задрімав у своєму кріслі.
Щойно залунала сирена, він прокинувся. Пелорат забіг до Тревізової кімнати, так само здивований. Він якраз голився.
— Ми отримали повідомлення? — запитав науковець.
— Ні, — бадьоро відповів Тревіз. — Ми рухаємося.
— Рухаємося? Куди?
— У напрямку космічної станції.
— Чому?
— Не знаю. Двигуни ввімкнено й комп’ютер на мене не реагує, але ми рухаємося. Янове, нас захопили. Ми підійшли до Геї занадто близько.
16. ЗУСТРІЧ
1
Коли Стор Гендібал нарешті побачив корабель Компора на екрані, це здалося йому кінцем неймовірно довгої подорожі. Проте, звичайно, це був не кінець, а лише початок. Подорож від Трентора до Сейшелла була лише прологом.
Нові з трепетом дивилася на корабель.
— Це інший корабель космосу, пане?
— Космічний корабель, Нові. Так, це він. Той корабель, якого ми прагнули дістатися. Він більший за цей і кращий. Він може летіти крізь космос так швидко, що якби тікав від нас, цей зореліт не зміг би спіймати його й навіть полетіти за ним.
— Він швидший за корабель панів? — Здавалося, сама ця думка викликала в Сури Нові жах.
Гендібал знизав плечима.
— Можливо, я й пан, як ти кажеш, але ж не все мені підвладне. Ми, науковці, не маємо таких кораблів, як цей, і не маємо матеріальних пристроїв, що є у власників цих кораблів.
— Але як може науковцям не бракувати таких речей, пане?
— Бо ми є майстрами у важливому. А такі матеріальні успіхи, як у цих інших, — це дрібниці.
Нові замислено насупила брови.
— Мені здається, що це не дрібниця — летіти так швидко, що пан не зможе наздогнати. Хто ці люди, які мають такі дива… такі речі?
Гендібал був здивований.
— Вони називають себе Фундацією. Ти колись чула про Фундацію?
(Він спіймав себе на тому, що йому стало цікаво: що гаміші знають і чого
