Межа Фундації - Айзек Азімов

Та все ж Гендібал не міг побачити деталей цієї драми. Він іще не знав, що саме їх очікує.

2

— Ще один стрибок, — пробурмотів Тревіз, — і ми на місці.

— Це Гея? — запитав Пелорат, дивлячись на екран з-за плеча Тревіза.

— Сонце Геї, — відповів Тревіз. — Називайте його Гея-С, якщо хочете уникнути плутанини. Так іноді роблять галактографи.

— А де ж тоді сама Гея? Або, може, її треба називати Гея-П — у сенсі «планета»?

— Для планети вистачить просто Геї. Проте ми ще не можемо її бачити. Планети не так легко побачити, як зірки, а ми ще й за сто мікропарсеків від Геї-С. Зауважте, що це лише зірка, хоча й дуже яскрава. Ми ще не наблизилися до неї настільки, щоб бачити як диск. І не дивіться просто на неї, Янове. Вона все одно достатньо яскрава, щоб спалити вам сітківку. Я ввімкну фільтр, щойно закінчу спостереження. Тоді можете дивитися.

— А скільки це, сто мікропарсеків, якщо рахувати в одиницях, зрозумілих для міфолога, Ґолане?

— Три мільярди кілометрів; приблизно вдвадцятеро більше за відстань від Термінуса до нашого сонця. Це вам допоможе?

— Дуже. Але чому б нам не підійти ближче?

— Ні! — Тревіз здивовано підняв голову. — Не зараз. Навіщо нам поспішати після того, що ми почули про Гею? Одна річ — бути сміливим, інша — божевільним. Най спершу подивимося.

— На що, Ґолане? Ви ж казали, що ми ще не бачимо Геї.

— Неозброєним оком — ні. Але в нас є телескопи й чудовий комп’ютер, здатний швидко аналізувати. Для початку ми точно можемо вивчити Гею-С і, можливо, зробити кілька інших спостережень. Розслабтеся, Янове. — Він простягнув руку й підбадьорливо поплескав науковця по плечу. А тоді, помовчавши, повів далі: — Гея-С — це єдина зірка, або якщо вона і має супутницю, то ця супутниця набагато далі від неї, ніж ми зараз, і в кращому разі це червоний карлик, а отже, нам не варто ним перейматися. Гея-С — зірка класу G4, а це означає, що вона ідеально підходить для того, щоб мати придатну для життя планету, що добре. Якби вона належала до класу А або М, то нам довелося б розвертатися й забиратися геть просто зараз.

— Може, я лише міфолог, — сказав Пелорат, — але невже ми не могли визначити спектрального класу Геї-С із Сейшелла?

— Могли й визначили, Янове, але ніколи не зашкодить перевірити його ще раз, наблизившись. Гея-С має планетну систему, що не дивно. У полі зору дві газові планети, і одна з них гарна й велика — якщо комп’ютер точно оцінив відстань. З іншого боку зірки цілком може бути ще одна планета, і тому її нелегко виявити, оскільки ми випадково опинилися дещо заблизько до планетної площини. Я не можу нічого побачити у внутрішніх регіонах, що мене не дивує.

— Це погано?

— Не зовсім. Це очікувано. Придатні для життя планети будуть з каменю та металу; вони набагато менші за газові й розташовані значно ближче до зірки, якщо достатньо теплі. І в тому, і в іншому разі їх набагато важче помітити звідси. Це означає, що нам доведеться підсунутися значно ближче, щоб розвідати територію в радіусі чотирьох мікропарсеків навколо Геї-С.

— Я готовий.

— А я ні. Ми зробимо стрибок завтра.

— Чому завтра?

— А чому ні? Дамо їм день, щоб вони спробували нас дістати — або щоб ми змогли вшитися, якщо помітимо їх раніше й нам не сподобається те, що побачимо.

3

Це був повільний та обережний процес. Протягом усього дня Тревіз наказував комп’ютеру розрахувати кілька різних підходів і намагався вибрати між ними. Йому бракувало точних даних, тож він міг покладатися лише на інтуїцію, а та, на жаль, мовчала. Тревізові бракувало тої «впевненості», яку він іноді відчував.

Зрештою він увів напрямки стрибка, які відсували їх далі від планетної площини.

— Це дасть нам кращий круговид регіону загалом, — сказав він, — бо ми побачимо планети в усіх частинах орбіти на максимально видимій відстані від сонця. А вони, ким би не були, можливо, не так пильнують ділянки за межами площини. Принаймні я на це сподіваюся.

Тепер вони наблизилися до Геї-С на відстань, на якій була розташована найближча й найбільша з газових планет-сусідок, і опинилися майже за півмільярда кілометрів від неї. Тревіз збільшив її зображення на весь екран заради Пелората. Це було дивовижне видовище, навіть попри те, що три ріденькі та вузькі пояси уламків випали з поля зору.

— Вона має звичайний пояс супутників, — сказав Тревіз, — але із цієї відстані від Геї-С ми бачимо, що жоден з них не є придатним для життя. І не заселений людьми, які виживають, скажімо, під скляним ковпаком або в інших суто штучних умовах.

— Звідки ви знаєте?

— Немає космічного радіошуму з характеристиками, що означали б його розумне походження. Звичайно, — додав він, відразу послаблюючи своє твердження, — може бути й так, що якийсь науковий аванпост зі шкіри лізе, щоб захистити свої радіосигнали, і ця газова планета створює радіошум, який може маскувати те, що я шукаю. І все ж наш радіоприймач точний, а комп’ютер надзвичайно ефективний. Я б сказав, що шанси на те, що на цих супутниках є люди, надзвичайно малі.

— Чи означає це, що Геї немає?

— Ні. Але це означає, що коли Гея існує, вона не турбується про заселення цих супутників. Можливо, у неї немає для цього потужностей або бажання.

— Добре, то де ж тоді Гея?

— Терпіння, Янове. Терпіння.

Тревіз роздивлявся небо із, здавалося, нескінченним запасом того терпіння. В одній точці він зупинився і сказав:

— Чесно кажучи, те, що вони й досі не з’явилися й не кинулися на нас, мене дещо розчаровує. Безумовно, якби в них були ті здібності, про які нам розповідали, то вони вже мали б на нас якось зреагувати.

— Гадаю, — похмуро сказав Пелорат, — що все це цілком може бути фантазією.

— Називайте це міфом, Янове, — сказав Тревіз, криво посміхнувшись, — і це для вас буде те, що треба. І все ж тут є планета, що обертається в екосфері, а це означає, що вона може бути придатна для життя. Я хочу поспостерігати за нею хоча б день.

— Навіщо?

— Хоча б для того, щоб упевнитися, що вона таки придатна для життя.

— Але ж ви щойно сказали, що там є екосфера, Ґолане.

— Так, зараз є. Але її орбіта може бути дуже витягнута й зрештою виведе її за мікропарсек від зірки, або за п’ятнадцять