Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

У Координатора й справді була глибоко розсічена шкіра на голові, рана доходила аж до середини лоба. Лікар перев’язав його, як зумів; інші відбулися синцями, а Хімік спльовував кров’ю — він прикусив собі губу. Усі шестеро рушили в напрямку ракети, навіть не озирнувшись на потрощене колесо.

5

Сонце вже торкалося обрію, коли вони дісталися до невеликого пагорба. Ракета відкидала довгу тінь, яка губилася далеко в пісках рівнини. Перед тим як увійти досередини, ретельно оглянули місцевість, проте не знайшли жодних слідів, які свідчили б, що тут хтось побував за їхньої відсутності. Напівавтомат устиг очистити бокові коридори й бібліотеку, перш ніж безнадійно загруз у товстому шарі пластикових і скляних скалок, що встеляли підлогу лабораторії.

Після вечері, яку вони проковтнули просто-таки блискавично, Лікареві довелося зашити на голові в Координатора рану, бо вона все ще не переставала кровоточити. Хімік тим часом устиг зробити аналіз води, зачерпнутої в струмку, й переконався, що вона придатна для пиття, хоч містить значну домішку солей заліза, які псують смак.

— Тепер ми можемо нарешті порадитися, — заявив Координатор.

Усі повсідалися в бібліотеці на надувних подушках, Координатор з перев’язаною головою — в центрі.

— Що ми знаємо? — почав він. — Ми знаємо, що планета населена розумними істотами, яких Інженер назвав дуплексами. Ця назва не відповідає тому, що… але це не так важливо. Ми зіткнулися з такими проявами цивілізації «дуплексів»: по-перше, з автоматичним заводом, який ми визнали розрегульованим і покинутим, — тепер я не зовсім цього певен; по-друге, з дзеркальними куполами невідомого призначення на пагорбах; по-третє, зі щоглами, які випромінюють щось, — імовірно, якийсь вид енергії, — їхнє призначення нам теж поки що невідоме; по-четверте, з їхніми транспортними засобами, причому один із них, коли нас атакували, ми захопили, привели в рух і розбили; по-п’яте, ми бачили здалеку їхнє місто, про яке не можна сказати нічого конкретного; по-шосте, напад, про який я згадував, виглядав так: «дуплекс» нацькував на нас, ну, скажімо тварину, мабуть, належно видресирувану, вона вистрелила в нас. чимось схожим на маленьку кулькову блискавку й керувала нею на відстані, поки ми не спалили її живцем. Нарешті, по-сьоме, ми були свідками того, як засипали рів-могилу, повну мертвих тіл жителів планети. Це все — наскільки я пригадую. Поправте мене або доповніть мою розповідь, якщо я помилився або щось пропустив.

— У принципі, все майже… — озвався Лікар. — За винятком того, що сталося позавчора на кораблі…

— Твоя правда. Виявилося, що ти мав рацію — те створіння було голе. Можливо, воно просто намагалося десь заховатися — і в панічній утечі заповзло в перший-ліпший отвір, а це був якраз тунель, що вів до середини нашої ракети.

— Ця гіпотеза настільки спокуслива, наскільки й небезпечна, — відповів Лікар. — Ми, люди, розмірковуємо й розуміємо по-земному і через те можемо припуститися серйозних помилок, приймаючи чужу видимість за свою істину, тобто укладаючи певні факти в схеми, привезені з Землі. Я абсолютно певен, що всі ми сьогодні вранці думали од. не й те саме: ми наткнулися на могилу жертв насильства, вбивства, але насправді ні я, ні ми всі не знаємо…

— Ти повторюєш це, хоча й сам не віриш… — збуджено почав Інженер, але Лікар урвав його:

— Мова зараз не про те, в що я вірю. Якщо віра десь і справді явно не до речі, то саме тут, на Едемі. Гіпотеза про «нацьковування» електричного пса, наприклад…

— Тобто як?

— Ти називаєш це гіпотезою? Але ж це факт! — майже одночасно вигукнули Хімік і Інженер.

— Ви помиляєтесь. Чому він на нас напав? Ми нічого про це не знаємо. Можливо, своїм виглядом ми нагадуємо йому якихось тутешніх тарганів або зайців… А у вас, — даруйте, в нас, — цей агресивний вчинок негайно асоціювався з тим, що ми бачили раніше й що справило на нас таке приголомшливе враження — ми втратили здатність спокійно міркувати.

— А якби ми зберегли її й не відкрили негайно стрілянину, наш попіл розвівався б зараз там, під ліском, хіба ні? — гнівно вигукнув Інженер.

Координатор мовчав, переводячи погляд з одного на іншого.

— Ми зробили те, що повинні були зробити, але цілком імовірно, що сталося непорозуміння — з обох боків… Вам здається, що всі кубики головоломки вже на місці? А цей завод, буцімто покинутий кількасот років тому й розрегульований сам собою? Як бути з ним? Куди подіти цей кубик?

Довго панувала мовчанка.

— Я вважаю, що Лікар багато в чому має рацію, — озвався нарешті Координатор. — Ми знаємо ще дуже мало. Ситуація для нас вельми сприятлива. Наскільки можна судити, вони не знають про нас нічого, як я гадаю, головним чином через те, що жодна з їхніх доріг, цих борозен, не проходить поблизу нашої ракети. Однак важко розраховувати, що такий стан триватиме довго. Я хотів би попросити вас зважити наше становище з цієї точки зору й висловити свої пропозиції.

— Зараз ми в цій руїні, по суті, беззахисні. Вистачить як слід зашпунтувати тунель, і ми подушимося тут, мов миші. Саме з огляду на те, що першої-ліпшої миті нас можуть виявити, бажано не гаяти ні хвилини. І хоч гіпотеза про агресивність «дуплексів» — це тільки моя земна фантазія, — із запалом мовив Інженер, — я все ж таки не здатен міркувати інакше й пропоную, точніше, вимагаю негайно приступити до ремонту всіх систем і запуску агрегатів.

— Скільки, по-твоєму, це забере в нас часу? — перебив його Лікар.

Інженер завагався.

— От бачиш… — стомлено зітхнув Лікар. — Навіщо нам обманювати самих себе? Нас виявлять раніше, ніж ми закінчимо ремонт, бо, хоч я й не фахівець, мені здається, що мине кілька довгих тижнів…

— На жаль, це правда, — підтримав його Координатор. — Крім того, нам доведеться поповнити запаси води, не кажучи вже про клопоти, котрих завдасть нам ця радіоактивна вода, яка залила нижній відсік. Невідомо також, чи зможемо ми виготовити все, що нам буде потрібне для усунення пошкоджень.

— Нової вилазки нам явно не минути, — погодився з ним Інженер, — і то, мабуть, не однієї. А втім, вилазки можна здійснювати вночі. Крім того, хтось із нас, — скажімо, двоє, — повинен постійно перебувати в ракеті. Але чому говоримо тільки ми? — несподівано звернувся він до трьох мовчазних слухачів.

— У принципі, ми повинні якнайінтенсивніше працювати в ракеті й водночас досліджувати тутешню цивілізацію, — неквапливо мовив Фізик. — Ці завдання значною мірою суперечать одне одному. Кількість невідомих така велика, що навіть стратегічний розрахунок тут небагато допоможе. Одне не підлягає сумніву: