Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Джордж Безпалий прилетів із Франкфурта до Риму в п’ятницю, 14 квітня, з паспортом громадянина Конфедерації країн Північної Америки, виданим на ім’я Джошуа Райта, працівника секретаріату Американської католицької асоціації «За возз’єднання християнських церков». Мета перебування — релігійний туризм, зустрічі у Ватикані. Пасажир Райт був зареєстрований на трансатлантичний лет Нью-Йорк-Франкфурт із пересадкою на рейс до Риму. Візажисти контррозвідки добре попрацювали над зовнішнім образом молодого американського католика: поголений череп, на якому й сліду не залишилося від рудих кучерів, очі потемніли, а довгі чорні брови, що одразу кидалися у вічі, стали особливою прикметою. Темна шкіперська борода без вусів робила пана Райта схожим на проповідника часів Нового Амстердама. Ніякої зброї та флешок молодий християнин при собі не мав — тільки святу Біблію у чорній м’якій палітурці, записник із зображенням собору Святого Петра та вигострені олівці, з яких отруєні нейропаралітичною речовиною стріли вилітали на відстань до десяти метрів. Увесь одяг та білизна новоприбулого були придбані в Нью-Джерсі в торговельному центрі «Мейсис».
Джордж здивувався, бо не відчув жодного хвилювання, проходячи контроль в аеропорту Ф’юмічіно. Йому здалося, що постарів за ці місяці на сто років, що все тонке, чутливе плетиво — парості надій, очікувань, закоханості, мінливі тіні страхів — все молоде і неокреслене — висохло в його душі, яку сповнювало тепер важке і примітивне, наче могильна брила, бажання помсти.
У залі прибуття його очікував агент української розвідки Антоніо, який разом із Рьонгвальдом викрадав Джорджа з Маростіки, — але цього Безпалий не пам’ятав. Вислухавши запитання Антоніо «Ви з Вісконсина, сер?» й відповівши паролем «Ні, з Нью-Джерсі», Джордж мовчки сів у автомобіль Антоніо й, не відчуваючи жодного інтересу до навколишніх доволі нудних картин великої метрополії, зосередився на власних думках. Його мати була вивезена з Маростіки, але Джорджу, який погодився працювати на Гайдука, дозволили зустрітися з матір’ю лише один раз в якомусь старому дерев’яному будинку в Ірпені: мати, ридаючи, кинулась в обійми Джорджа, якого вже не сподівалася побачити в живих, вони, плачучи, згадували Мар’яну, мати проклинала і в усьому винила Гайдука, але Джордж їй нічого не пояснив — як він опинився в Києві й на кого працює; зустріч тривала одну годину, після чого Джорджу сказали, що наступна зустріч — після виконання завдання. Деталей операції «Піцерія» йому не розкрили, хоча пообіцяли, що він матиме можливість помститися за смерть Мар’яни.
Вони зупинилися в мотелі «Касабланка» о 5:25 РМ. Антоніо одразу завалився спати, а Джордж вирішив повечеряти.
Власник мотелю не міг запропонувати Джорджу нічого, крім наперчених картопляних чипсів, і люб’язно пояснив йому, як знайти недорогий ресторан у кварталі нових будинків неподалік. По дорозі Джордж натрапив на магазин квітів «Орхідея» і немовби автоматично, ще не вірячи тому, що грубо порушує обіцянку, дану ним командуванню, і службові інструкції з проведення операції, зайшов у паркий акваріум, сповнений квітами, вдихнув запаморочливий солодкуватий запах тропічних рослин і, вибравши найдорожчий букет орхідей, написав адресу Джованни Россі: ще в Києві увійшов в її електронну пошту, дізнався про неї майже все — що вона розлучилася зі своїм генералом, якого покарали й перевели до транспортної поліції, що Джованна живе тепер у центрі Риму з донькою і працює у Ватикані в поштовому центрі для туристів, де продає сувеніри — золоті монети із зображенням Папи Климента XV, срібні розп’яття Христа, мініатюрні герби Ватикану у вигляді брелоків для ключів, колекцію портретів найвидатніших римських понтифіків та інший дріб’язок.
Джордж написав записку: «Дорога Джованна, я живий. Зараз у Римі, буду до понеділка. Дуже хочу тебе побачити. Подзвони мені за цим телефоном (він подав 12-цифровий номер свого супутникового телефону). Не бійся, цей телефон не прослуховується. Все поясню при зустрічі. Цілую, Джордж».
Він сховав записку до маленького конверта із зображенням орхідеї, сплатив власнику подвійну суму за негайну доставку букета й, переконавшись, що хлопець-розсильний сів у моторолер і від’їхав, пішов шукати ресторан. Тепер у його душі з-під могильної плити — жадоби помсти — почало проростати ніжне передчуття гріха й поволі зростаюча тривога — бо знову в цьому клятому Римі втрапляв у нову халепу, яка, був переконаний, погано скінчиться. Але поклик Джованни був сильніший за всі раціональні застереження. Це був архетипний поклик юнацького кохання до старіючої жінки — тобто поклик смерті.
Вночі подзвонила Джованна. Схвильованим голосом, не приховуючи своєї радості й страху, не вірячи тому, що історія з ненаситним українським юнаком має продовження, але бажаючи будь-що зустрітися з Джорджем, вона сказала, що хоче його побачити у неділю. Для цього замовила кімнату в найкращому і найближчому до Ватикану готелі «Rezidenza Paolo VI», розташованому впритул до площі Святого Петра. У неділю о 12:00 AM Папа проголосить, як завжди, проповідь і зробить дуже важливу заяву. Готель розташований по лівому боці собору, одразу за колонадою, на вулиці Папи Павла VI. Джованна чекатиме Джорджа на п’ятому поверсі, у відкритому ресторані, де замовила столик на двох, щоб поланчувати, а потім… З ресторану добре видно вікно Сикстинського палацу, з якого Папа завжди виголошує свої недільні проповіді. Адже Джордж ще не бачив цих римських див? Не бачив. Просила тільки вийти раніше, бо збереться понад триста тисяч людей, будуть перевірки. Він назвав їй своє нове ім’я: Джошуа Райт. Вона навіть не здивувалась, сказала тільки: чекаю. I wait for you.
Він зрозумів, що готовий на будь-яке порушення будь-яких ідіотських правил — аби тільки зустрітися з Джованною, побачити її усмішку, знову відчути тепло її тонкого тіла. І знову…
Всю ніч його мучили кошмари: тікав від когось жорстокого і невблаганного, ховаючись у порожньому, наче вимерлому від чуми місті, і, втрачаючи надію на спасіння, відчував, що зловісна тінь наближається до його сховку, і тоді — як останній порятунок від смерті — приходило пробудження в незнайомій, просмердженій тютюном кімнаті у невідомому мотелі — найкращому місці для самотніх самовбивць.
У неділю об 11:00 AM Антоніо підвіз Джорджа до моста Святого Ангела. Далі рух автомобілів був перекритий. Джордж сказав Антоніо, що йде
