Хранителі - Дін Кунц

У будинку стояв вапняний запах штукатурки, змішаний з морилкою.

У кімнаті для сніданків Тіл прислухався, чи не пролунають, бува, знову руїнницькі звуки.

Тиша.

Як у більшості каліфорнійських типових будинків, зліва була їдальня, за нею — кухня, вітальня, передпокій і кабінет. Якщо піти крізь хол, що веде з кімнати для сніданків, то потрапите в кімнату для прання, ванну першого поверху, прикомірок для одягу, а насамкінець — у передпокій. Тіл не бачив різниці між маршрутами, тому пішов у хол, щоби перевірити кімнату для прання.

У темній кімнаті не було вікон. Залишивши двері напіввідчиненими, Тіл освітив ліхтариком жовті шафки та порожні місця, призначені для пральної машинки й сушки. Він також вирішив глянути ще за самі двері, де, на його думку, мали би бути зливальниця і підсобний стіл. Тіл відчинив двері й швидко зайшов, освітивши кімнату ліхтариком і спрямувавши туди револьвер. Як він і думав, там стояли зливальниця з неіржавної сталі та підсобний стіл. Але вбивці там не було.

У цю мить Тіл нервував більше, ніж за кілька останніх років, оскільки йому ніяк не йшла з голови моторошна картина: труп чоловіка з порожніми очницями.

«Ти не просто боїшся, — подумав він. — Зізнайся, ти настрашений до всирачки».

У дворі перед будинком Кен перестрибнув вузьку канаву і пішов у бік парадного входу. Подвійні двері були зачинені. Кен озирнувся і переконався, що ніхто не збирається втікати. У сутінках Бордо Рідж був схожий не на район, у якому ведеться будівництво, а радше на розбомблений квартал: тіні та пил створювали ілюзію руїн.

Тіл Портер розвернувся у кімнаті для прання, щоб іти в хол. Справа від нього, там, де стояло кілька жовтих шаф, були двері півметра завширшки та два метри завдовжки. Вони вели до комірчини для швабр. Зненацька ті двері розкрилися навстіж і звідти, неначе чорт із табакерки, вистрибнула якась істота. На мить він подумав, що це дитина у прогумованій масці якогось монстра. Тіл не зміг чітко роздивитися те з’явисько у світлі ліхтарика, бо повернув його в інший бік. Але за мить він зрозумів, що істота справжня, бо її округлі очі, що тьмаво світилися, явно були не з пластику чи скла. Він вистрелив з револьвера, але поцілив у бік холу, і куля застрягла у стіні, не завдавши нікому шкоди. Коли Тіл почав обертатися обличчям до потвори, вона кинулася на нього, зашипівши, наче змія. Борсаючись, він знову вистрелив, але цього разу вцілив у підлогу. У замкнутому просторі звук пострілу оглушив Тіла. А тоді істота штурхонула його до зливальниці, вирвавши револьвер. Ліхтарик теж випав у нього з руки і покотився в куток. Вільною рукою Тіл спробував ударити монстра, але, поки його кулак досягнув мети, відчув страшенний біль у животі, так наче йому встромили кілька кинджалів. Тіл одразу ж зрозумів, що з ним трапилося, і почав кричати. У темряві над його перекошеним від болю обличчям схилилася потворна жовтоока пика. Тіл знову закричав, почав щосили смикатися, а тоді відчув, як йому в горло встромилися нові кинджали…

Кен Даймс був за чотири кроки від парадного входу, коли почув крик Тіла, в якому змішалися здивування, страх і біль.

— От чорт!

Подвійні двері, вкриті дубовим лаком. Щоправда, права стулка втримувалася вгорі і внизу спеціальними защіпками, а ліва була незачинена. Кен увірвався всередину, забувши про небезпеку, і зупинився у напівтемному передпокої.

Крики стихли.

Кен увімкнув ліхтарик. Справа була порожня вітальня, а зліва — порожня комірчина. Сходи на другий поверх. Нікого.

Абсолютна тиша, як у вакуумі.

Кен спочатку не хотів кликати Тіла, позаяк боявся, що тим виявить себе, проте потім зрозумів, що світло ліхтарика і так видає його, а без нього ніяк. Тому плювати на окрик.

— Тіле!

Його голос луною відбивався у порожніх кімнатах.

— Тіле, ти де?

Мовчання.

Напевне, Тіл уже мертвий, інакше він би відповів.

Або ж його поранено і він лежить непритомний і помирає. В такому разі краще повернутися до поліцейської машини і викликати швидку.

Ні. Якщо його напарник у біді, то Кену слід швидко знайти його і надати першу допомогу. Тіл може померти, поки Кен зв’яжеться зі «швидкою». Так довго чекати ризиковано.

Окрім того, треба якось дати собі раду з убивцею.

У вікно тепер проникало обмаль світла, оскільки надворі вже споночіло. Кену довелося повністю покластися на ліхтарик. Але це теж був не кращий вихід, оскільки з кожним рухом його променя тіні наче оживали, створюючи враження, що вбивці довкола.

Залишивши парадні двері відчиненими і тримаючись ближче до стіни, Кен крався вузьким коридором, що вів на задній двір. Один із його черевиків скрипів на кожному кроці. Кен тримав револьвер напохваті просто перед собою, а не націленим у підлогу чи в стелю, бо в той момент йому було начхати на інструкції.

Справа він побачив відкриті двері шафи. Слава Богу, нікого.

Запах його власного поту перебивав запах вапна та морилки.

Кен дійшов до туалету, що був зліва, і нашвидку посвітив ліхтариком, але нічого екстраординарного там не побачив, хіба що злякався свого власного відображення у дзеркалі.

Просто перед ним відкривалася