Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Левасер Де Боплан

Кузьма пішов, виставивши поперед себе руки, густа, смоляниста темінь обпікала його, та шерхіт бетону шд ногами остуджував трохи: твердь-таки, досі ще твердь…

Тим часом суд тривав.

Один за одним одцвітали вазони Сатурна, Урана, Нептуна, Меркурія — пучки плазмової есенції спопеляли усе, що горить, не горить, у воді не тоне… З Марсом заминочка вийшла.

Імператор Нілат, втомившись декламувати вирок, несамохіть подумав про Марс з симпатією, на яку здатні лише виняткові натури: ворог то ворог, але ж і вояк який! Нілат пишався тим, що в першій же битві в епоху пивних карнавалів йому пощастило збити з ніг здоровенного битюга, котрий розмахував клаптем китайки із незрозумілим написом: “Геть істерію!” Істерія не імперія, а навпаки, проте фонетична близькість понять здалася Нілату більш ніж підозрілою, і він, зігнувшись, з люттю носорога вдарив здоровила головою під дихало, цей прийом у них звався “нірвана”, бо й справді легшало, бачачи свою жертву в корчах. Пізніші війни були справою техніки, і вже не так тішили мілітаристський геній Нілата, імператор — завжди полководець, це можуть підтвердити Македонський, Цезар, Наполеон — так, так, але перший удар головою і досі хвилює пам’ять. Нірвана! Юність дотепна, юність безстрашна, якщо це юність імператора. Нілат затнувся на слові спогаду, розкривши рот, не посміхаючись щиро й невимушено, проте й не говорячи звичного “смерть”… Цього було досить, щоб у залі запанував неспокій, бо імператор з розкритим ротом — простий обиватель, треба вернути іппівцям імператора, треба закрити йому рот, що вмів лиш лакей Вотоло, лакей-одногодок, він і зробив це недбало.

Імператор знов яструбино позирив у зал. У всіх закрилися роти, усі полегшено зітхнули: їхньому процвітанню знову ніщо не загрожує, крім ворогів, над якими і коїться нині суд.

Отже, з Марсом заминочка вийшла, бо імператор подумав про пього з симпатією, а симпатії імператора — це симпатії іппівців, тож і вони подумали про Марс так само, не знаючи, правда, якої він кари тепер заслуговує. Вони не знали, імператор не міг не знати. Але ж він не деспот і не тирап, порадитись треба з лакеями, що вони скажуть на те, щоб не смерть стала вироком Марсу, не смерть, а…життя?

Яіре і Вонад хотіли перезирпутись і не змогли, тільки спина у пих заболіла — одна на двох. І голова заболіла — в кожного своя. Це булои найстрашніше, краще б уже й голова — одна на двох. Але чия? Вопад вважав, що його, він частіше дивився в дзеркало і, слово честі, кращої по помічав. Яіре не так часто дивився в дзеркало, частіше — на імператора і вважав, що після Нілатової голови його — найпрекрасніша. Але поки що вони були односпиині й двоголові, це заважало їм добре осмислити пропозицію імператора, вони чухали потилиці, зводили очі до стелі і нерішуче переступали з ноги на ногу.

Виручив лакей Вотоло.

Він запропонував оборонно-медичну операцію “Гібрид”, суть якої полягала в тому, щоб, керуючись симпатіями імператора й зважаючи на певні — в минулому — заслуги Марса на марсових полях Всесвіту, подарувати йому життя-буття шляхом механічного зрощення марсіан-ботокудів спина до спини…

Вонад з Яіре хотіли перезирнутися, та Вотоло спинив їх жестом, схожим на жест імператора:

— Таким чином ми вдвоє зменшимо кількість войовничих марсіан-ботокудів, крім того, гібридизація супротивника, а не тотальне винищення його, засвідчить добру волю імператора, стимулюватиме наукову думку в пошуках нових форм життя-буття…

— Нових? — запитав Яіре, маючи на увазі себе й брата.

— Саме так! — відповів лакей Вотоло, котрий ненавидів близнюків за те, що вони — лакеї, а ще за те, що у них дві голови й обидві зайві. — Дикі й нечутливі марсіани-ботокуди прилучаться до відомого нам, але недостатньо дослідженого феномена однохребетного колективізму.

Нілат мовчки слухав. Йому сподобалась ідея Вотоло, але, на щастя, в імперії всі ідеї — власність імператора, тож він, підсумовуючи, сказав:

— Не забудьте про гостя з Землі, йому варто показати все, хлопець він кебетливий.

— Єсть! — в один голос гукнули Яіре й Вонад, задоволені з того, що гібридизація марсіан-ботокудів стане також свідченням їхніх заслуг перед імператором, і вийшли, карбуючи крок, мов рота почесного караулу.

Вотоло скривився.

Нілат здригнувся: лакей, а гидує лакеями, мов імператор, занадто, занадто собі дозволяє, проте не сказав нічого — Вотоло його рятував, коли щелепи зводило, мовби звичайному обивателю. Хай живе… поки що.

Гібридизація марсіан-ботокудів мала завершитись грандіозним фейєрверком, організацію якого взяла на себе колишня Держава Суверенів, а нині сто сьомий штат ІПП. Фейєрверки стали справою честі штату, його політичним статусом, матеріально-технічною базою. Значний внесок у розробку теорії конкурсів, масових ігр-видовищ зробили місцеві фєйєрверкознавці, кількість яких зростала щороку в геометричній прогресії і вже досягла рівня, запланованого на кінець майбутнього століття. Спершу малопотужний НДІ став ядром теперішньої Вищої Школи Прекрасного — з розгалуженою мережею кабінетів, коридорів і туалетів разового користування, що було особливою гордістю колишньої Держави Суверенів, громадяни якої до аншлюсу з ІПП ходили до вітру, пробачте, в кукурудзиння або ж у глуху кропиву…

— Суд тимчасово припиняє роботу, — почувся нізвідки голос Вотоли, і всі зарипіли стільцями, сідаючи, хоч могли ще отак стояти і день, і два — скільки треба для процвітання, слава імператору — пайяенішому авгуру, котрий зуби дракона сіє, а жне й обмолочує миру снопи й колоски благоденствія.

…лиш двоє іппівців ще стояли, і жінка, притомна й застебнута, теж стояла, розкинувши руки і гладячи ними сукняні юначі душі…

Вотоло помітив порушення етикету й дорікнув недбало тим, що стояли: “Ми всі вірнопіддані імператора, слава найяснішому авгуру, але ж…” І от, присоромлені й налякані, всі троє сіли і теж розв’язали клуночки з бутербродами,

“Кожному — своє…” — помолилися присутні новою молитвою, маючи на увазі бутерброди з червоними буряками, а також гібридизацію марсіан-ботокудів і грандіозний фейєрверк у виконанні віртуозів з колишньої Держави Суверенів, на яких, правда, тикали пальцями й грубо казали: “Неповноцінні!..”, що, однак, дозволялось законом як вияв свободи совісті, слова і особистості, даровані Нілатом іппівцям у дні дотепної юності. “Нірвана!” — вже й сказати хотів, та знову звело щелепи, і невимовна радість охопила присутніх — аякже, імператор з розкритим ротом — звичайний собі обиватель, він теж притомився і теж би