Марсіянин - Енді Вір

[10:07] Уотні: Зміни у лінії живлення закінчено. Підчепив її до дриля, працює чудово. Лишилось ще багато світлового дня. Надішліть мені опис тієї діри, яку я маю вирізати.

[10:25] ЛРР: Раді чути це. Добре, що можна починати різати. Для ясності, це зміни у Ровері 1, котрий ми назвали “причепом”. Ровер 2 (той, що твоїми модифікаціями для подорожі до Патфайндера) має лишатись поки що незмінним.

Тобі потрібно прибрати шматок даху, просто перед повітряним шлюзом у кормовій частині транспорту. Дірка має бути щонайменше 2,5 м завдовжки та 2 м завширшки, тобто на всю ширину герметичного відсіку.

Перш ніж різати, намалюй форму на причепі й розташуй причеп так, щоб камера Патфайндера могла бачити її. Ми скажемо тобі, чи правильно ти все затямив.

[10:43] Уотні: Зрозумів вас. Зробіть світлину о 11:30, якщо не почуєте мене раніше.

Ровери можна зчепляти, так щоб один міг буксирувати іншого. Таким робом ви можете врятувати ваших колег, якщо трапиться якесь лайно. З тієї ж причини ровери можуть ділитись повітрям через шланги, які під’єднуються до них окремо. Ця маленька особливість дозволить мені брати повітря з причепа протягом довгої мандрівки.

Батарею з причепа я вкрав досить давно, він не може рухатись від власної електрики. То ж я підчепив його до мого крутезного модифікованого ровера й відтягнув на місце біля Патфайндера.

Венкат сказав мені “намалювати” форму, яку я збираюсь вирізати, але не сказав як це зробити. Адже у мене немає мітника Sharpie, який може писати в марсіянських умовах. Тому довелось знущатись з ліжка Мартінеза.

Наші люльки фактично просто гамаки. Легкі волокна вільно сплетені у щось, на чому зручно спати. Коли збираєш речі для відправки на Марс, рахуєш кожен грам.

Я розплів Мартінезове ліжко й виніс волокна назовні. Липкою стрічкою приліпив їх до корпусу причепа вздовж лінії мого різання. Так, звісно ж липка стрічка працює у майже вакуумі. Липка стрічка діє усюди. Липка стрічка - це магія і їй потрібно поклонятися.

Тепер я розумію, що задумало НАСА. Корма причепа має повітряний шлюз, який ми не чепатимемо. Різти будемо просто перед ним, що дасть достатньо простору Великій трійці.

Не уявляю, як НАСА збирається забезпечити електрикою Велику трійцю впродовж 24 ½ години на день тай ще й лишити енергію для їзди. Закладаюсь, вони теж не знають. Але вони розумні, вони щось вигадають.

[11:49] ЛРР: Запланований тобою виріз виглядаю добре. Ми припускаємо, що інший бік є ідентичним. Тобі дозволено починати свердлити.

[12:07] Уотні: … сказала вона.

[12:25] ЛРР: Серйозно, Марку? Серйозно?

Спершу позбувся тиску у причепі. Вважайте мене божевільним, та я не хочу, щоб дриль вибухом запустило мені у обличчя.

Відтак я мав вибрати де починати. Я подумав, що найлегше буде почати з боку. Я помилився.

З дахом мало б бути ліпше. З боком було складно, тому що доводилось тримати дриль поземно. А це вам не татковий Блек-н-Декер. (прим.п., Black & Decker Corporation американський виробник електро інструментів та обладнання) Його довжина сягає метру, а безпечно його можна тримати лише за руків’я.

Змусити його вгризатись було складно. Я притис його до корпусу й увімкнув, але він не стояв у одній точці. То ж я узяв мій надійний молоток та викрутку. Кількома легкими ударами я зробив невелику вибоїну у вуглецевому композиті.

Це дало сверделові місце, щоб зачепитись, і я зміг свердлити в одній точці. Як НАСА і передбачало, на прохід наскрізь знадобились дві хвилини.

Для другої дірки я виконав ту ж процедуру, і усе пройшло значно легше. Після третьої дірки дриль почав трохи перегріватись.

Він не призначався для такої довгої безперервної роботи. На щастя, він відчув перегрівання й попередив мене. Тому я прихилив його до верстака на кілька хвилин й дав охолонути. Що ви точно можете сказати про Марс - він дуже холодний. Розріджена атмосфера не дуже добре передає тепло, але усе колись охолоджується.

Зовнішній корпус я відразу зняв з дриля (коли під’єднував електро дроти). Приємним додатковим ефектом від цього те, що це сприяло швидшому охолодженню. Хоча доводилось через кожні кілька годин чистити дриль від пилу.

О 17:00, коли сонце вже сідало, я мав готовими 75 дірок. Початок хороший, але зробити треба ще невимовно багато. Врешті (мабуть завтра) мені доведеться почати свердлити дірки, які не можна дістати з землі. Для цього мені знадобиться щось, на чому можна стояти.

Використати свій “верстак” я не можу. На ньому стоїть Патфайндер, і останнє, що мені хочеться, це утнути якусь дурницю з ним. Але у мене є ще три посадкові опори для МЗЧ. Впевнений, можна зробити рампу чи щось таке.

У будь-якому разі, усі ці клопоти на завтра. Сьогодні я скоро вечерятиму повною порцією.

Хе-хе! Саме так! Я або врятуюсь 549-го Сола, або помру. Це означає, що у мене є зайва їжа на 35 днів. Нарешті я можу трохи пораювати.

У середньому на одну дірку витрачається 3,5 хвилини. Це з урахування випадкових перерв для охолодження дриля.

Я з’ясував це завдяки цілоденному клятому свердлінню. Після 8 годин нудної фізичної важкої праці я мав 137 дірок.

Виявилось, що працювати з місцями, до яких я не можу дотягтись, не так вже й важко. Врешті решт переробляти