Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Затінені лампи стояли по кутах і створювали тьмяний, інтимний простір. Сама лікарка була стрункою, з гладким темним волоссям, яке вона носила рівно підстриженим на плечах. Її чорні штани були настільки тривожно модними, що раптом мене охопила пожадливість.

Вона провела мене до крісла.

— Чаю?

— Ні, дякую.

Наливши собі чашку, вона посміхнулася.

— Я вважаю, що це мене завжди заспокоює, особливо в таку погоду.

— Починається тепло.

— М-м-м… але його ще немає. — Вона підняла чашку і посміхнулася мені через край. — Отже… що принесе вам цей вечір?

Я сковтнула і одразу пошкодувала, що відхилила чай, який дав би мені зайняти чимось руки.

— Мені здається, я страждаю від хвилювання і… і я не знаю, що з цим робити.

Вона поставила свою чашку і нахилилася вперед.

— Дорогенька. Це те, для чого я тут.

І я заплакала.

Розділ 25

ПЕКІН МОЖЕ ВИВЕСТИ СУПУТНИК НА ОРБІТУ У 1958 РОЦІ

Розвідка США зафіксувала підвищення активності космічної програми.

Джон В. Фінней

Спеціально для The National Times.

Канзас-сіті, KS, 9 січня 1957 р. — Урядова розвідка передбачає, що комуністичний Китай зможе запустити супутник Землі через два роки.

Маленька біла таблетка сиділа в центрі моєї долоні. Сама долоня була покрита тонким шаром поту. Над головою у ванній кімнаті гримів вентилятор, як неврівноважений двигун літака, і маскував більшість звуків з квартири.

Натаніель сидів у кріслі з новим романом Рея Бредбері. Я сподівалася, що він вийде, але він сидів і читав, що, мабуть, було краще. Якщо щось піде не так, я матиму когось поруч.

Сказати йому, що я збираюся прийняти транквілізатор, було б розумно — але я цього не зробила.

Не питайте мене, чому. Справа була не в тому, що я йому не довіряла, просто… Я не знаю. Я не довіряла собі? Це мало якийсь сенс?

Прийом таблетки був ознакою того, що я провалилася. Незалежно від того, що лікарі говорили про те, що тривога це справжня хвороба, я не могла позбавитися голосу своєї матері: що подумають люди? Що міг подумати мій чоловік?

Облизавши губи, я поклала таблетку в рот. Гіркий присмак залишився на язиці, і я ковтнула трохи води, щоб змити його. Я відклала склянку. Справу зроблено. У дзеркалі моє обличчя дивилося на мене, нітрохи не змінившись. Карі очі. Ніс трохи відхилений. Підборіддя надто закруглене. Рогів немає… поки що. Я знаю, це звучить мелодраматично, але ця таблетка у двісті міліграмів несла в собі потужну можливість. Будь ласка, працюй.

Двадцять хвилин. Мине двадцять хвилин, перш ніж я зможу відчути наслідки. Я відкрила ящик для своїх потреб і сховала пляшку серед гігієнічних серветок. У нашій крихітній квартирі було мало місць, щодо яких я могла бути впевненою, що Натаніель туди не полізе. Це було одне з таких.

Витерши руки до спідниці, я відчинила двері і вийшла з ванної. Натаніель відвів погляд від книги, яку читав. Зважаючи на слухання в Конгресі, було дивом, що він мав вихідний день. З іншого боку, оскільки ми не могли відновити графік запуску до завершення слухань, він не міг багато чого зробити на роботі.

Правильно. Я витягла один зі стільців за нашим столом і сіла. Потрібно оплатити рахунки. Я потягнула купу листів до себе і взялася до роботи.

Через годину рахунки були оплачені. Я збалансувала чекову книжку. І… я почувала себе добре.

Я взяла чистий аркуш паперу і почала складати траєкторію посадки на Місяць. Можливо, якщо я почну думати над нею, я трохи сповільнюся. Можливо. Але не більше ніж до кінця довгого дня. Не те, щоб я відчував втому, просто… пригнічення? Це було навіть неправильне слово. Я просто відчувала себе… нормально. Що б це не означало.

Наступного ранку я перевірила банківську книжку, шукаючи помилки. Їх не було.

* * *

Одна з фіранок пропускала тонкий потік бурштинового світла від вуличних ліхтарів у нашу квартиру. Я присунулася до Натаніеля і притулила голову до його плеча.

Він провів рукою по моїй руці, залишивши на ній слід гусячих лапок. Його дотик дослідив контури моєї руки і обвів мою обручку.

— Я тобі збрехала. — Іноді речі, які я говорю, мене дивують. Ця не здивувала.

Його подих зупинився, але під моєю щокою його серце застукало частіше.

— Про..?

— Про клас, який я беру… — Доручення не годилося як причина для першого заняття. — Я… я ходжу до психотерапевта.

Вся напруга стекла з його тіла.

— О, дякувати Богу.

— Це… не та відповідь, на яку я очікувала.

Він підтягнув мене вище і поцілував мене в лоба.

— Я радий, що ти дбаєш про себе.

— Ти не засмучений тим, що я збрехала?

— Ну так, але полегшення переважає це. — Його рука занурилася у моє волосся, і він посунув його назад з мого обличчя. — І… я визнаю, що мені трохи боляче, що ти не почувала себе в безпеці. Але не сердись. Добре? Я не злюсь.

Мої очі затулилися, і я моргнула ними для ясності.

— Ти дивовижний.

— Я закоханий. Це важлива відмінність. — Натаніель обернувся, щоб поцілувати мене. — Без