Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Якби цей запуск пройшов гладко, космонавти продемонстрували б, що місячний модуль міг стикуватись і з'єднуватися з командним модулем. Ми можемо повернутися до графіка, і будемо ще на крок ближче до Місяця.

Якби цього не сталося, ми би вбили Дерека Бенкоскі, Халіма Малуфа та Естевана Терразаса.

Між цими варіантами був цілий спектр можливостей, включаючи зупинку старту або просто очікування погоди. Ці менші неприємності не займали нічий розум, коли ми перевіряли оглядовий майданчик. При мінус чотирьох градусах дружини та діти космонавтів могли бути на даху, щоб дивитися на підйом звідти. Це також відрізало їх від преси, якби справи йшли погано. Ми всі сміялися і балакали, роблячи вигляд, що нічого не може піти не так.

Усі космонавти та їхні дружини (крім місіс Паркер) з'явились на запуск — для того, щоб підтримати чоловіків у капсулі. Місіс Лебуржуа відійшла від свого чоловіка і попливла по кімнаті до мене. Вона була блідою блондинкою з довгою шиєю, як у лебедя, і схильністю складати губи як у кошеняти.

Вона посміхнулася, побачивши мене, і підійшла, щоб поцілувати мене в кожну щоку.

— Ах, моя люба! Наша дочка все ще говорить про вас. Навіть її батько не захоплює її так.

— Вона повинна бути захоплена ним! Він був у космосі. Я лише мрію про це.

— Залишилося не так довго, я думаю. — Її шия лебедя зігнулася в криву, коли вона підморгнула.

— Мій чоловік, він змушує мене брати льотні уроки, щоб я була готовою.

Це було оптимістично і більше ніж чарівно.

— Він… щось чув?

— Ні. — Вона оглянулася. — Але він сказав директору Клемонсу, що він вважає, що жінок слід включати. Я думаю, що він просто хоче… знаєте… попробувати секс з дружиною у космосі?

Рука її прикривала рот, коли вона захихикала над тим, що, мабуть, було приголомшливим виразом на моєму обличчі. Мій рот трохи завис, а тоді я засміялася разом з нею. Мені не прийшло в голову, що однією з тактик буде звернутися до космонавтів-чоловіків щодо переваг… подружніх обов'язків у космосі.

— О моя дорога. Можливо, я повинна спробувати поговорити з усіма дружинами.

— О, ми говоримо по це між собою.

— Я спробую зробити ставку на… ви зустрічали місі Паркер?

— Ні. Вона завжди "хворіє" на щось, або зайнята. Я думаю, що вона просто не хоче проводити час з іноземцями, але хто я така, щоб здогадуватися, гм? — Вона легко знизала плечима і зобразила відсутню жінку. — Знаєте… невагомість, це, як ми скажемо, "цікава річ" для анатомії наших чоловіків. Приплив крові, не обмежений силою тяжіння.

— Ну, тепер і я хочу вивести свого чоловіка в космос. — Я поглянула крізь скляне вікно туди, де стояв Натаніель, згорблений над своїм столом. Вони справді повинні зробити його станцію стоячим столом, оскільки йому було важко сидіти, коли він був напружений. Що було завжди.

Зачекайте. Я не могла їх почути. Вони вимкнули динаміки

Коли вони…? Щось було не так. Натаніель притиснув до вуха телефон і тримав олівець в одній руці. Клемонс стояв біля іншого телефону і щось кричав. Ренді Клірі, космонавт, що керував робочим столом CAPCOM, говорив щось у мікрофон і робив заспокійливі жести руками, ніби космонавти в капсулі могли його бачити.

Годинник відліку зупинився на мінус двадцять восьмій секунді.

Інші люди помітили це і посунули до вікна. Місіс Лебуржуа вчепилася за рукав чоловіка, коли він проходив повз. — Que se pas-t-il?

— Je ne sais pas. Ce ne fut pas une une eksplosion ou noous aurions senti. — Він здригнувся і подивився на мене. — Доктор Йорк може вам сказати. Якби стався вибух, ми б відчули його, це не так?

— Так. Це, мабуть, лише невдача, яку вони незабаром вияснять. — я посміхнулася його дружині. — Чесно кажучи, ми повинні весь час зупиняти запуски. Це може бути просто погода.

За винятком того, що я бачила зал, коли була відмова запуску через нестійку погоду, помилку перемикання або коли система не видавала телеметрію, як очікувалося. У нас були процедури та посібники, що були товщиною в дюйми, що робити в усіх можливих випадках. Усі залишалися напруженими, але спокійними. Але що б там не відбувалося, це не було рутиною.

Я нахилилася ближче до вікна, шукаючи Басіру, яка чергувала у цьому запуску. Вона схилилася над столом разом з Міртл. Обидві жінки кинули олівці і виглядали шокованими.

За мною подав голос Паркер.

— Все гаразд. Не потрібно турбуватися. З ракетою не сталося нічого поганого.

Я повернулася до нього разом із більшою частиною решти кімнати. Він стояв поруч з однією з кушеток, тримаючи в одній руці телефон оглядової кімнати. Я б не наважилася турбувати людей, але, мабуть, перший чоловік у космосі мав більше привілеїв, ніж я.

Він повісив трубку, коли всі ми нахилилися в очікуванні. — Це просто затримка через погоду. Спрацювала утримувальна схема.

Це була брехня. Я знала, як виглядає така затримка. Якби це була погода, ви побачили б багато нудьгуючих інженерів, що крутяться на своїх стільцях. Я відкрила рота, щоб кинути йому виклик, а потім закрила його. Це було не на часі.

Паркер підчепив мене поглядом і кивнув своїм дивним маленьким кивком. Майже ніби дякував мені за те, що я не втрутилася. Щось було дуже, дуже неправильно, але я довіряла тому, (що мене здивувало), що він має переконливу причину бажати, щоб брехня трималася.

Я повернулася до пані Лебуржуа і засміялася, похитавши головою.