Хранителі - Дін Кунц

— Вона не хотіла носити це ім’я і прокляла його, — сказав Гаррісон. — Вайолет фактично палицею виштовхала його з дому! Коли ж вона подала на розлучення, він раптом помер. Як я вже говорив, Вайолет дізналася про його романи з іншими жінками й ошаленіла. Я не звинувачую бідолаху Джорджа, оскільки, гадаю, вдома він не отримував багато любові. Він усвідомив, що зробив помилку, вже через місяць після шлюбу.

Гаррісон зупинився біля глобуса, поклавши руку на вершину світу, і замислився. Зазвичай він виглядав молодшим свого віку, але, коли занурився у спогади минулих років, риси його обличчя посуворішали, а блакитні очі потьмяніли. За мить він похитав головою і продовжив:

— Так, то були інші часи. Тоді жінка, яку покинув чоловік, ставала об’єктом презирства і кепкувань. Але навіть на той час, гадаю, те, що зробила Вайолет, було занадто. Вона спалила весь його одяг і поміняла всі замки в будинку… Вайолет навіть отруїла його улюбленого спаніеля й відправила йому посилку з трупом.

— Господи… — промовив Трейвіс.

Гаррісон продовжив:

— Вайолет узяла своє дівоче прізвище, позаяк більше не хотіла жодним чином пов’язувати себе із Джорджем. Вона сама твердила, що їй було огидно носити прізвище Джорджа Ольмстеда, хоча на той час він уже був мертвий. Вайолет нікому нічого не пробачала.

— Це правда, — підтвердила Нора.

Гаррісон скривився від неприємного спогаду і продовжив:

— Коли Джордж загинув, Вайолет не приховувала свого задоволення.

— Загинув?

Нора очікувала, що адвокат розповість про те, як тітка Вайолет убила Джорджа Ольмстеда і якимось чином уникнула відповідальності.

— Він потрапив в аварію сорок років тому, — сказав Гаррісон. — Не впорався з керуванням на Коуст-хайвей, коли їхав додому з Лос-Анджелеса, і злетів із траси. В ті часи там не було огорожі. Він упав з дуже крутого насипу — метрів двадцять заввишки. Його машина, великий чорний «паккард», кілька разів перекотилася і приземлилася на скелі. Вайолет успадкувала все, бо хоч вона й подала на розлучення, Джордж не встиг змінити заповіт.

— Отже, Джордж Ольмстед не лише зрадив Вайолет, а й помер, позбавивши її можливості мститися, — промовив Трейвіс. — Тому вона спрямувала свою лють на весь Божий світ.

— І, зокрема, на мене, — додала Нора.

Того ж вечора Нора розповіла Трейвісу про своє захоплення живописом. До цього часу вона не згадувала про свої мистецькі потуги, а він не бував у її спальні, тому й не бачив ні мольберта, ні фарб, ні рисувальної дошки. Нора сама не розуміла, чому тримала цю частину свого життя в таємниці. Вона іноді згадувала про те, що цікавиться мистецтвом, тому вони часто відвідували музеї та галереї, але ніколи не зізнавалася, що й сама малює, оскільки боялася, що йому не сподобаються її картини.

А якщо він вирішить, що вона бездарна?

Окрім книжок, Нору в ті похмурі й самотні роки рятував живопис. Вона вважала, що в неї досить добре виходить, але була занадто сором’язливою і вразливою, щоб комусь у цьому зізнатися. А якщо вона погано малює чи в неї нема таланту і вона просто гає час? Мистецтво для неї було основним способом самовираження. Її невиразне і тендітне «я» трималося на волосинці, тому їй конче необхідно було вірити у свій хист. Думка Трейвіса важила для неї більше, ніж вона могла висловити. Якщо ж він не оцінить її картин, то це буде для неї цілковитим крахом.

Проте після візиту до Гаррісона Ділворта Нора знала, що пора ризикнути. Правда про Вайолет Дейвон випустила на волю ув’язнені почуття Нори. Тепер на неї чекав довгий шлях в’язничним коридором, що виводив її з камери у навколишній світ, і повернення назад уже не буде. Тому Норі слід бути відкритою для всіх вражень нового життя, а отже, готовою і до гіркоти невизнання та розчарування. Без ризику в цьому світі годі чогось домогтися.

Повернувшись додому, Нора хотіла повести Трейвіса нагору й показати півдюжини своїх останніх картин. Але сама думка про те, що в її спальні побуває чоловік, навіть із найневиннішими намірами, занадто її тривожила. Так, одкровення Гаррісона Ділворта звільнили її, тож світ для неї стрімко розширявся, але Нора ще не була повністю розкутою. Тому вона попросила Трейвіса й Ейнштейна посидіти на одному з великих диванів у вітальні, захаращеній меблями, а сама вирішила знести деякі свої роботи вниз. Вона ввімкнула всі лампи, розкрила штори на вікнах і промовила:

— Я скоро буду.

Піднявшись нагору, Нора взялася гарячково перебирати десять картин, складених у спальні, роздумуючи, які з них показати першими. Нарешті вона зупинилася аж на чотирьох полотнах, хоч їх було й незручно нести. На півдорозі Нора зупинилась на сходах і, затремтівши від хвилювання, вирішила віднести їх назад, а взяти інші. Проте, зробивши кілька кроків, вона зрозуміла, що так можна цілий день вибирати. Нагадавши собі, що без ризику в цьому світі нічого не доможешся, вона глибоко вдихнула і швидко подріботіла вниз із чотирма картинами, які вибрала з самого початку.

Трейвісу не просто сподобалися картини. Він був у захваті.

— Господи, Норо, це не просто хобі, це справжнє мистецтво.

Вона розставила картини на чотирьох стільцях. Трейвіс не міг дивитися на них, просто сидячи на дивані, він підвівся, щоб розглянути їх ближче, і зараз ходив від полотна до полотна.

— В тебе чудові фотореалістичні картини, — промовив Трейвіс. — Я не мистецтвознавець, але ладен заприсягнутися, що в тебе талант, як у Ваєта. А ось ця картина… вона